Характеристика психології лідера в онтопсихології

Таким чином, доцільніше надати свободу професіоналам для того, щоб вони могли служити обраним ними народам. Таке вільне пересування розумів буде сприяти розвитку і росту добробуту всього людства.

Крім відповідальності перед суспільством лідер несе людству життєдайне благо. Як «відповідальна особа» він дотримується і враховує всі суспільні закони і традиції, підтримує раціональну згоду в людському співтоваристві і сприяє розвитку всіх благ, яким держава надає першорядного значення, після чого дуже обережно, майже непомітно, вводить нові важелі, які сприяють розвитку і посиленню людського фактору.

Сутнісне відновлення і конкретне втілення того первинного блага, яким є розум, множинні форми прояву лідерської ініціативи повинні підтримуватися і стимулюватися насамперед державними структурами, які в такий спосіб зможуть забезпечити всім своїм громадянам можливість здорового повноцінного розвитку, надавши функціональну гнучкість і динамічність вирішенню соціальних питань і зберігши резерв життєздатності, необхідної для цілісного розвитку і прогресу своєї країни та усього людського співтовариства.

«Кому більше дано, з того й попит більший», тому до виконання своєї природної функції лідер повинен підходити у вищому ступені розумно і відповідально. Лідери являють собою ті життєздатні елементи, які слід зберігати в першу чергу для користі всієї системи. Лідери – це та життєдайна сила, яка розпускає бруньки на деревах: вони практично створюють і зміцнюють цінності, першочергові для будь-якого розумного співтовариства, – хоробрість, здатність діяти, жертвувати, щедрість, волелюбність, відповідальність, героїзм. Під покровом величі генія існують багато наступних поколінь. Геній – це завжди феномен індивідуальності. Лідери – це безліч маленьких геніїв життя.

Не слід забувати про те, що першість у промисловому виробництві, науці або політиці завжди належить тим країнам або соціальним контекстам, у яких відкрита дорога лідерам, що володіють талантом і організаторськими здібностями найвищого рівня.

 

 

Завдання онтопсихолога-психотерапевта полягає в тому, щоб свідомість людини, її «я» стало максимально адекватним її природі або його Ін-се (сутність у собі). Парадоксально, але факт: коли людина думає або говорить про себе як про «я», вона завжди має на увазі те, що було створено іншими, тобто те, що в дійсності являється «не-я». Як же визначити, що в людині істинне, а що є результатом віддалених впливів? Онтопсихологи вважають, що знаходження автентичності досягається за допомогою психотерапії. Онтопсихолог-психотерапевт має різні психотерапевтичні методи, які дозволяють відокремлювати все наносне і привнесене від того, що в людині є істинним і споконвічним.

Онтопсихологічна консультація триває в середньому одну годину, протягом якої психотерапевт і клієнт сидять у зручному положенні обличчям один до одного на відстані, яка дозволяє доторкнутися до свого співрозмовника, якщо вони простягнуть руки назустріч. Така відстань і положення ідеальні для того, щоб психотерапевт одержав повну можливість сприймати всі аспекти семантичного поля клієнта. Саме семантичне поле розповідає про Ін-се.

Семантичне поле – це сукупна інформація, яка йде від цілісного організму і містить інформаційні посилання всіх інстанцій психологічної структури людини. Онтопсихолог лише сприймає, усвідомлює, аналізує і інтерпретує зміст семантичного поля клієнта і створює умови для усвідомлення цього змісту клієнтом, якому надається повна свобода прийняття рішень.

Основний метод онтопсихологічного аналізу семантичного поля клієнта – інтерпретація снів. Грунтуючись на психоаналітичній техніці тлумачення сновидінь, онтопсихологія виробила власний метод інтерпретації снів. Сон для онтопсихолога – це безпосередня і реальна мова несвідомого, і саме тому ця мова представляє для психотерапевта набагато більший інтерес, ніж свідома мова клієнта. При інтерпретації снів важливо розуміти, що вони є відповідями на нагальні потреби суб'єкта. Сон – це формалізація того, що потрібно людині, об'єктивна правда її життя. Несвідоме не цікавиться ні політикою, ні культурою, ні релігією, йому цікава лише актуальна життєва ситуація самої людини. Символіка сну – це символіка не свідомих уявлень і переконань людини, а її несвідомих інстанцій, включаючи і Ін-се.

Важливим методом практичної роботи онтопсихолога з несвідомим є так звана імагогіка. У перекладі з латинського “імагогіка” означає «дія в мені». Імагогіка являє собою спеціальну психотерапевтичну процедуру, яка дозволяє клієнтові ввійти в потік сну як явища перманентної психічної активності. А. Менегетті вказує, що «людина постійно бачить сни... Але справа у тому, що люди не знають про це, вони цього не зауважують. І досить «усунути» свідомість «я», як сон виявляє себе: сон являє собою постійну психічну активність». За допомогою завдань на концентрацію уваги психотерапевт вводить клієнта в стан самоіндукованого трансу, у якому виникає динамічний ряд зорових образів, які дуже нагадують сновидіння.

Зміст, який виникає в ході імагогічної процедури, інтерпретується тим же чином, що і сон. Коли клієнт розповідає про свої образи, психотерапевт сприймає, усвідомлює, аналізує і інтерпретує його семантичне поле, всі інформаційні складові цього поля. Остаточна інтерпретація, яка пропонується клієнтові, являє собою сполучення символічного трактування психотерапевтом виниклих образів і безпосереднього сприйняття ним семантичного поля клієнта.

Додатковими (допоміжними) техніками онтотерапевта є кінотерапія і музикотерапія. Перша із цих технік дозволяє вивчати і актуалізувати символічний зміст кінофільмів відповідно до онтопсихологічної техніки інтерпретації сновидінь, тобто кінотерапия – це метод вивчення структури й механізмів несвідомого. Музикотерапія – експресивна техніка, яка дозволяє вивільняти суб'єктивний функціональний естетичний ритм клієнта, знімати різні соматичні бар'єри на шляху до більш повного самовираження людини в експресивних рухах, що є важливим аспектом її загальної самореалізації. Характер рухів людини під час сеансів музикотерапії і виникаючі при цьому образи також є змістом для онтопсихологічного аналізу несвідомого.

Всі психотерапевтичні техніки використаються онтопсихологом у суворій відповідності з їх головною метою – створенням умов для посилення автентичності людини. У будь-якій ситуації людина має нескінченне число можливих способів поведінки – як позитивних, так і негативних. Для онтопсихолога позитивним є все те, що наближає «я» людини до його внутрішньої сутності, а негативно все те, що веде «я» людини в протилежному напрямку. Робота психотерапевта має сприяти зникненню хвороби, а хвороба – це, як правило, прояв того, чого людина не може адекватно усвідомити і виразити власну внутрішню сутність.

 

 

Брангье Ж. К. Беседы с Жаном Пиаже // Психологический журнал, 2000, том 21, № 5, с. 112-116. (Беседа пятая (май-июнь, 1969) : Структуры. Механизмы ассимиляции и аккомодация).

Головин С. Ю. Словарь практического психолога. – Минск: Харвест-Лимитед, 1993.

Менегетти А. Онтопсихологическая педагогика. – Пермь: Хортон, 2000.

Менегетти А. Пять уроков онтопсихологии / Пер. с итал. – М. : Славянская ассоциация онтопсихологии, 1997. – СПб. : Питер, 2000.

Обухова Л. Ф. Концепция Жана Пиаже: за и против. – М., 1981.