Ідея народності виховання у творчій спадщині К. Д. Ушинського

 

Вступ

1. Впровадження ідей народного виховання К. Д. Ушинського у систему освіти

2. Аналіз засобів народного виховання у спадщині К. Д. Ушинського

Висновки

Список використаних джерел

 

 

В умовах сучасного соціально-культурного життя України одним із ключових напрямків удосконалення суспільства стало духовне відродження народних традицій. Стосується це насамперед такого феномену як виховання, котре здавна базувалось на народних традиціях. Усі спроби створити універсальний взірець виховання (стосується це і українського народу), а саме інтернаціоналізувати його, не витримали випробування часом. Доводячи тим самим, що істинним являється саме національне виховання, котре базується на етнопедагогічних засадах.

Використання етнопедагогічних засад для виховання є цілком обумовленим. Оскільки, дитина являється суб’єктом первинної соціалізації на ранній стадії своєї життєдіяльності. Дитина ще обмежена в соціальному житті, тому засоби етнопедагогіки допоможуть формувати особистість дитини, прийняти соціальні цінності, встановити зв’язки з культурним простором.

Народне виховання повинно допомогти дитині формувати і використовувати набутий соціальний досвід, сприяти формуванню навичок духовного сприйняття народно-культурної спадщини. Результатом етнопедагогічного виховання є набут-тя соціального досвіду, успадкування духовних скарбів українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування особистіс-них рис громадянина. Як показує практика, надбання народної педагогіки сприй-маються дітьми з великою цікавістю, живо, емоційно. Народні прислів'я, приказ-ки, казки, скоромовки в образній і ритмічній формі відображають реальне життя у всьому його різноманітті: побуті, праці, людських взаємовідносинах.

Створюючи свою педагогічну систему, К. Д. Ушинський виняткового значення надавав одному з найважливіших принципів організації освіти й виховання – принципу народності. На думку К. Ушинського, народне виховання – таке виховання, яке проникає в побут, характер, поведінку й усе життя народу.

 

 

На думку К. Ушинського, окремо шкільне виховання не може розв’язати проблему народного виховання. Із цього приводу він висловився так: «Шкільне виховання далеко не становить усього виховання народу. Релігія, природа, сім’я, закони, промисловість, література, – все, з чого складається історичне життя народу, – становлять його справжню школу, перед силою якої сила навчальних закладів, особливо побудована на засадах штучних, зовсім незначна».

Народна творчість (поезія, пісні, музика, образотворче мистецтво, художні промисли) є важливим джерелом культури народу, як і багатство матеріальної культури. Однією із ознак народності є мова, найкращий виразник духовної культури кожного народу. «Мова, – писав К. Д. Ушинський, – найживіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одно велике історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, а є якраз саме цим життям. Коли зникає народна мова, – народу нема більше… Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови – ніколи: вмерла мова в устах народу – вмер і народ».

К. Ушинський послідовно і наполегливо вів боротьбу за те, щоб дітей навчати рідною мовою. Навчаючись рідною мовою, діти легко засвоюють навчальний матеріал, розуміють явища природи, суспільні процеси. З цього приводу він писав: «… рідна мова – не тільки навчає багато чого, а й навчає напрочуд легко, за якимсь недосяжно полегшеним методом… Мова народу… будучи найповнішим відображенням батьківщини й духовного життя народу, є разом з тим для дитини кращим тлумачем природи й життя, що оточують її».

Боротьба К. Д. Ушинського за створення шкіл, де б навчання проводилось рідною мовою, мала не тільки велике педагогічне, але й політичне значення. Його виступи в цьому питанні використовувались політичними діячами в Україні проти русифікаторської політики царського самодержавства. Особливо ці ідеї були підхоплені тарасівцями.

К. Ушинський правильно акцентував увагу на тому, що вивчення граматики рідної мови повинно пов’язуватись з практичною діяльністю учнів. Учні повинні уміти набуті теоретичні знання застосовувати на практиці. Елементи природознавства, географії та історії в початкових класах слід вивчати на уроках пояснювального читання, а іноземну мову треба вивчати тоді, «коли рідна мова пустила глибоке коріння в духовну природу дитини», необхідно оптимально поєднувати «формальну» і «матеріальну» освіту та ще, на думку К. Ушинського, необхідно постійно оновлювати зміст освіти, роблячи його цікавим і доступним для початкового навчання. Він надавав великого значення активізації розумової діяльності учнів під час навчально-виховного процесу, звертав увагу на необхідність враховувати фактор спадковості під час навчання і виховання дітей.

Ушинський вважав, що навчання може виконати свої освітні й виховні завдання лише при додержанні трьох умов: якщо воно буде пов’язане з життям, буде побудоване відповідно до природи дитини і повинно вестись рідною мовою.

Разом з тим, Ушинський зазначав, що великий розум не приходить у спадщину, як обширна вченість або обширний досвід; хоч дитина й може одержати в спадщину щасливу й сильну нервову організацію, яка могутньо сприятиме набуттю знань і утворенню великого розуму, але такий щасливий спадкоємець може скористатися своєю спадщиною, а може й зовсім не скористатися нею або змарнувати її на дрібниці.

У педагогічній спадщині К. Д. Ушинського знайшли своє відображення різні аспекти виховного процесу.

К. Ушинський підкреслював, що «для такої