Ідеї підготовки вчителя у творчій спадщині г. В. Істоміна (1841-1886)

 

Тонконог І. В.

Київський національний торговельно-економічний університет

Стаття присвячена історико-педагогічному висвітленню сутності та змісту професійної підготовки вчителя в спадщині вітчизняного педагога Полтавщини Г. В. Істоміна. Подано структуру процесу підготовки майбутнього вчителя, яка, за Г. В. Істоміним, повинна включати такі компоненти: загальна підготовка; спеціально-професійна (психолого-педагогічна, методична) ; особистісна самопідготовка. Головним у професійній підготовці педагога, на думку мислителя, вважалась здатність до професійного та особистісного саморозвитку, його готовність до забезпечення розвитку індивідуальних можливостей учнів. Автор доводить, що Г. В. Істомін у вивченні мови, як і К. Д. Ушинський, вбачав великі можливості розумового розвитку вчителя та учнів, рекомендував розвивати навички самостійності, творчого ставлення до справи, обстоював необхідність застосування евристичної методики. Актуальними автор вважає ідеї вченого щодо раціональної організації зразкової школи, чіткої структури педагогічної практики майбутніх вчителів. Ключові слова: вчитель, професійна підготовка, педагогічна діяльність, педагогічна практика.

Постановка проблеми Парадигма сучасної освіти, орієнтована на вияв індивідуальності суб'єктів педагогічної взаємодії, вимагає від особистості педагога ґрунтовної теоретичної підготовки, соціальної зрілості, розвитку його творчого потенціалу. Основні освітні документи («Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті», «Національна стратегія розвиту освіти в Україні на 2012-2021 роки») визначають основним завданням педагогічної освіти вдосконалення змісту освіти й організацію навчально-виховного процесу з метою професійної підготовки педагога як системи вдосконалення педагогічних компетентностей та творчої спроможності вчителя як суб’єкта педагогічної дії.

Проте, як показує практика, навчальний процес підготовки вчителів в системі вищої педагогічної освіти створює вузький спектр для само- реалізації творчої індивідуальності особистості вчителя. Перевантаження студентів обсягом навчального матеріалу, недостатній розвиток у них навичок самостійної творчої діяльності, обмеження їх індивідуальної діяльності, зниження відповідальності за результати своєї праці, недооцінка ролі компетентнісного підходу призводить до несформованості необхідних компетенцій в учителів, психологічної непідготовленості до педагогічної діяльності.

Потреба суспільства та школи в педагогах зі сформованими на творчому рівні професійними компетенціями перебуває в суперечності з усталеною масово-репродуктивною системою підготовки вчителя. Зокрема, в професійній педагогічній освіті виявляються такі протиріччя:

- між динамічністю соціальних, економічних і технологічних перетворень в суспільстві та інертністю системи професійної освіти, що не встигає своєчасно й адекватно реагувати на ці зміни переходом до ефективних парадигм навчання;

- між потребою суспільства в особистості, готової до праці в різних сферах виробництва і неготовністю освітньої системи її задовольнити через відсутність вчителів, що володіють професійною компетентністю і здатних формувати й розвивати в учнів відповідні компетенції;

- між соціальним замовленням на підготовку практико орієнтованих вчителів і неможливістю повноцінного його виконання в умовах стандартизовано спрямованої освітньої парадигми вищої професійної педагогічної школи;

- між готовністю сучасної професійної педагогічної школи до інноваційних змін, спрямованим на становлення і розвиток компетентності майбутнього вчителя, і відсутністю парадигмальної моделі оптимального функціонування системи вищої професійної педагогічної освіти;

- між сучасними можливостями професійної педагогічної освіти в розвитку необхідних компетенцій особистості студента і реальним переважанням традиційних форм організації їхньої підготовки.

У зв’язку з цим одним з актуальних завдань є розробка сучасної концепції цілісної підготовки вчителів, яка б поєднувалася з інноваційними процесами, що відбуваються у вищій та середній школах, яка була б створена з урахуванням історичного досвіду й теоретичних основ, які ґрунтуються на кращих ідеях учених, педагогів, громадських діячів, які працювали в різні історичні періоди розвитку нашої держави.

Ґрунтовне вивчення, об’єктивна оцінка й творче осмислення накопиченого освітянського досвіду ідей підготовки вчителів у другій половині ХІХ – початку ХХ ст., зокрема на Полтавщині, допоможе впровадженню кращих надбань школи в сучасну педагогічну теорію та практику, поглибленню розуміння концептуально-теоретичних підходів до професійно-педагогічної підготовки сучасного педагога.

Аналіз останніх досліджень і публікацій Аналіз історико-педагогічних джерел дозволяє стверджувати, що проблема діяльності навчальних закладів, персоналій Полтавщини, їх внеску в розвиток науки та освіти перебувала та продовжує перебувати в центрі уваги представників вітчизняної педагогічної думки.

Окремим аспектам досліджуваної проблеми присвячено розвідки Г. М. Білик [1], О. П. Єрмака [4], П. А. Кравченка [8], А. М. Москаленка, В. В. Швеця та інших. Фрагментарно здійснення професійної підготовки жінок у Полтавській губернії аналізували в своїх працях Т. О. Благова, В. М. Василенко, В. Н. Жук, Н. К. Кочерга, П. І. Мазанов, І. М. Петренко [10], Т. В. Тронько та інші дослідники.

Полтавщина з XVIII до XX століття дала багато видатних імен в різних галузях науки. Світовий освітній простір визнав і користується здобутками видатних педагогів, біографія і наукова діяльність яких безпосередньо та нерозривно пов’язана з Полтавщиною – Я. П. Козельський, М. В. Остроградський, В. А. Євтушевський, К. М. Щербина, М. М. Боголюбов, М. В. Гоголь, Г. Г. Ващенко, В. Г. Короленко, А. С. Макаренко, М. В. Остроградський, Ф. І. Симашко, В. О. Сухомлинський та інші.

З початку 60-х рр. XIX ст. розпочалося розгортання церковно-краєзнавчого руху на Полтавщині, важливим осередком розвитку церковно-краєзнавчих досліджень став часопис «Полтавские епархиальные ведомости». Особливе місце серед дослідників історичної науки на Полтавщині на зламі ХІХ – ХХ ст. належало І. Ф. Павловському, який був автором близько 150 робіт з історії краю, досліджував персоналії регіону [9].

Нами знайдено лише некролог В. Думитрашка про