+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
32
Мова:
Українська
пацієнток відзначалася опсоменорея, у 41 (19, 6%) – альгодисменорея; аменорея та олігоменорея зустрічалися у 17 (8%) пацієнток, нормальний менструальний цикл мали 98 (45, 6%) з них, що відповідає даним багатьох авторів про негативний вплив тривалого запального процесу геніталій на нейро-ендокринну регуляцію гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи. При цьому 61 (81, 3%) пацієнтка групи порівняння і 37 (17, 8%) хворих основної групи в минулому перенесли хірургічні втручання на придатках, у тому числі пластичні операції на трубах. Звертає на себе увагу те, що в переважної кількості пацієнток обох груп (278 – 96, 8%) був тривалий період лікування, неодноразові курси протизапальної терапії, гідротубацій, проведених за місцем проживання, часте використання методу штучної інсемінації спермою чоловіка чи донора на тлі безконтрольних стимуляцій суперовуляції, неодноразове проведення лапароскопій та інших інвазивних методів діагностики.
Аналіз соматичної патології у жінок обстежених груп виявив, що найчастіше зустрічалися хронічний тонзиліт (21, 2% і 20, 0%), вегето-судинна дистонія (32, 0% і 26, 6%) і хронічний гастродуоденіт (17, 4% і 20, 0% відповідно).
Дитячими інфекційними захворюваннями, такими, як вітряна віспа, інфекційний паротит, кір, скарлатина, коклюш хворіли 165 (77, 8%) пацієнток основної групи і 60 (80%) групи порівняння.
При проведенні ультрасонографічного дослідження нормальні ехографічні показники стану яєчників були у 235 (81, 8%) пацієнток, у яких спостерігався нормальний і низький рівень оваріальної відповіді, а також у пацієнток з ідеопатично високою чутливістю до гонадотропінів. Порівняння ехографічних даних дозволило зробити оцінку розмірів яєчників у відповідь на введення супрафізіологічної дози гонадотропінів у пацієнток з різним ступенем виразності оваріальної відповіді до лікування і під час проведення циклу індукції овуляції. Так, при концентрації естрадіолу 22, 1+3, 2 нмоль/л у день введення овуляторної дози ХГ, у пацієнток з підвищеною оваріальною відповіддю розміри яєчників значно збільшувалися (p<0, 01) : у довжину від 39+5, 7 до 102+32, 4 мм, у ширину від 36+4, 2 до 72+3, 5 мм, а товщина яєчника складала до циклу овуляторної індукції 26+6, 1 мм і під час циклу – 63+7, 3 мм. Кількість фолікулів при підвищеній оваріальній відповіді складала 11, 2+0, 9 до лікування і 32+2, 1 – під час проведення циклу індукції овуляції (p<0, 01), при цьому середня величина діаметра склала 9, 8+1, 2 мм до лікування і 34, 59+3, 3 мм – перед аспірацією ооцитів (p<0, 01). При ідеопатичній підвищеній чутливості до гонадотропної стимуляції і максимальному підвищенні концентрації естрадіолу до 18, 25 нмоль/л розміри яєчників досягали 98+23, 9 х 64+4, 1 х 53+3, 3 мм, що значно перевищували такі (31+3, 5 х 29+4, 8 х 18+3, 7 мм) до введення в цикл (p<0, 01). Низька оваріальна відповідь виражалася в рівні концентрації естрадіолу в день введення овуляторної дози ХГ – 1, 25 нмоль/л і наявності менше 6 фолікулів, середній діаметр яких не перевищував 8+3, 2 мм. Розміри яєчників при цьому (45+6, 3 х 34+6, 3 х 30+5, 6 мм) вірогідно не відрізнялися від ехографічних показників до проведеної стимуляції (p>0, 05). При нормальному ступені виразності оваріальної відповіді розміри яєчників вірогідно змінювалися в довжину від 32+4, 1 до 68+5, 3 мм – у день введення овуляторної дози ХГ, у ширину – від 29+5, 3 до 45+5, 1 мм і в товщину – від 18+3, 2 до 36+6, 1мм. При максимальному підвищенні концентрації естрадіолу до 12, 5+1, 5 нмоль/л загальна кількість фолікулів складала 15+4, 5 при середньому діаметрі 18+3, 2 мм (p<0, 01).
При вивченні вмісту гіпофізарних і яєчникових гормонів крові встановлені суттєві розходження в їх концентрації у хворих основної групи та групи порівняння. Отримані в ході дослідження дані свідчать про те, що мають місце певні розходження у функціональному стані гіпофізарно-яєчникової системи у хворих основної групи і групи порівняння. Так, базальний рівень ЛГ в основній групі склав 5, 5+0, 25 МО/л, що нижче, ніж у хворих групи порівняння – 6, 8+0, 15 МО/л (р<0, 05). У преовуляторний період концентрація ЛГ в основній групі склала 26, 3+0, 36 МО/л, у групі порівняння – 35, 6+0, 31 МО/л, що вірогідно відрізняється між собою (р<0, 05). У середині лютеінової фази концентрація ЛГ приблизно була однаковою в обох групах і досягала величин 5, 7+0, 19 МО/л і 5, 0+0, 22 МО/л відповідно (р>0, 05). Рівень ФСГ у ранню фолікулінову фазу був однаковим в обох групах і склав 4, 3+0, 09 МО/л в основній групі і 4, 2+0, 11 МО/л у групі порівняння (р>0, 05). Однак, у периовуляторному періоді відзначалося значне зниження концентрації ФСГ в основній групі до 7, 4+0, 17 МО/л, що вірогідно нижче, ніж у групі порівняння – 9, 2+0, 15 МО/л (р<0, 05).
Рівень естрадіолу у пацієнток основної групи був значно нижче фізіологічних величин в усі періоди менструального циклу і особливо низька його концентрація була відзначена в периовуляторний період – до 0, 38+0, 11 нмоль/л в основній групі та до 1, 47+0, 16 нмоль/л у групі порівняння (р<0, 05).
Концентрація тестостерону була стабільною як у ранній фолікуліновій, так і в середині лютеінової фази у пацієнток обох груп. У периовуляторному періоді відзначений значний ріст його вмісту в пацієнток основної групи