Індивідуально-типологічні чинники адаптивності особистості

Адаптивність осіб з домінуванням емоційних переживань модальності “гнів” характеризується поєднанням суперечливих якостей. З одного боку, для них властиві виражена готовність змінюватися, відкритість до нового досвіду, бажання адаптуватися до нової ситуації (ГЗ+), розвинена схильність до сприйняття широкого кола соціальних стимулів, новизни (ШОСС+), мінливість емоційного переживання в адаптаційній ситуації (СЕП-). З іншого боку, для осіб цієї групи характерна утрудненість розуміння сигналів соціуму, низька здатність до адекватної інтерпретації змін, що відбуваються у середовищі (ЛІСС-), а також відсутність готовності до здійснення конструктивних дій, спрямованих на подолання невдач та конфліктів, що виникають в адаптаційних ситуаціях (ГПН-). 

Для осіб, схильних до переживання емоцій модальності “страх”, характерні обмеженість спектру бачення адаптаційної ситуації, посилена концентрація на окремих її аспектах (ШОСС-), нестійкість емоційного переживання в адаптаційній ситуації (СЕП-), низька готовність змінюватися, закритість для нового досвіду, схильність до збереження усталених, звичних умов життя (ГЗ-). Їм властива також відсутність готовності до здійснення конструктивних дій, спрямованих на подолання адаптаційних труднощів та невдач, нездатність активно впливати на розвиток ситуації для досягення адаптованості (ГПН-). У цілому, для представників цієї групи властивим є низький рівень адаптивності (ОПА-).

Представники груп з домінуванням модальності “печаль” характеризуються вузкістю охоплення сигналів соціуму, фрагментарним сприйняттям аспектів адаптаційної ситуації (ШОСС-), утрудненням їх розуміння та упорядкування (ЛІСС-). Їм властива виражена стійкість емоційного переживання в адаптаційній ситуації, схильність до тривалого перебігу домінуючої емоції без істотних змін в її основних характеристиках в умовах соціального середовища, що змінюється (СЕП+). Це поєднується зі слабкою потребою у змінах в своєму житті, відсутністю готовності змінюватися (ГЗ-). Відмічається відсутність готовності до здійснення конструктивних дій, що спрямовані на подолання невдач в адаптаційній ситуації (ГПН-), на досягнення значущої мети в нових, змінених умовах життєдіяльності (ГДМ-). У цілому, особи цієї групи характеризуються як неадаптивні (ОПА-).

Результати дослідження підтвердили, що індивідуальна специфіка адаптивності (якісне-кількісне поєднання її показників) детермінована емоційністю, її якісними характеристиками, що дозволяє розглядати їх як індивідуально-типологічні чинники адаптивності.

Таким чином, результати проведеного теоретико-емпіричного дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1.Адаптивність розглядається як властивість особистості, як її здатність до внутрішніх (психологічних) та зовнішніх (поведінкових) перетворень, перебудов, що спрямовані на збереження врівноваженних взаємовідносин особистості з мікро- та макросоціальним середовищем, як здатність до відтворення цих взаємовідносин при коливаннях та змінах характеристик соціального середовища.

2. Дослідження адаптивності особистості проводилося на засадах системного та диференціально-психологічного принципів у психології, реалізованих в контінуально-ієрархічному підході до дослідження структури особистості та її властивостей. З позицій цього підходу структура адаптивності представлена як багаторівневе інтегральне психологічне утворення, що включає формально-динамічний, змістовно-особистісний та соціально-імперативний рівні. Формально-динамічні та якісні показники адаптивності розглядаються як основні, базисні. Компонентний склад цих показників представлений біполярними параметрами: широта - вузість охоплення сигналів соціуму, легкість – утрудненість їх розпізнавання та ієрархізації, точність - неточність орієнтації в соціальних очікуваннях (коґнітивний компонент), стійкість – нестійкість емоційного переживання, готовність – відсутність готовності змінюватися (емоційно-мотиваційний компонент), готовність – відсутність готовності до здійснення конструктивних дій, що спрямовані на переборювання невдач, готовність – відсутність готовності до здійснення дій, що спрямовані на досягнення мети (поведінковий компонент). 

3. Аналіз літератури дозволив виділити певний комплекс властивостей особистості, що є гіпотетично пов’язаними з адаптивністю, який представлений, з одного боку, системою особистісних адаптаційних характеристик, що включає, зокрема, особистісні адаптивні механізми, адаптаційні реакції, внутрішню особистісну адаптованість; з іншого боку, широким спектром темпераментальних, характерологічних та особистісних рис особистості. 

4.Теоретичний аналіз літератури дозволив серед кола чинників адаптивності особистості виділити такі, що відносяться до індивідуально-типологічних чинників, зокрема, якісні особливості емоційності, яка розглядається як стійка властивість індивідуальності. Вибір емоційності зумовлений тим, що вона системоутворююче впливає на структуру окремих властивостей особистості; бере участь в регуляції діяльності як одна з детермінант її успішності, виконує селективну та адаптивну функції при взаємодії особистості з навколишнім середовищем, зокрема, соціальним.

5. Емпіричне дослідження включало три етапи: підготовчий, діагностичний та аналітико-інтерпретаційний. Розроблений алгоритм емпіричного дослідження, сформована репрезентативна вибірка, створений комплекс надійних та валідних психодіагностичних методик та організаційно-методичних процедур, релевантних завданням дослідження, що включає як традиційні діагностичні засоби, так й оригінальний тест-опитувальник адаптивності. Результати стандартизації та апробації методики показали високий ступінь її надійності та валідності, що дозволяє використовувати її як з науковою, так і практичною метою. 

6. Кореляційний аналіз демонструє наявність неоднозначних зв’язків між показниками адаптивності та більшістю показників, що належать до властивостей особистості, які вивчаються. Групування ознакового простору рис, здійснене за допомогою факторного аналізу, дозволило виділити найбільш адекватну модель, що включає чотири біполярних фактори: “адаптивність – дезадаптивність”, “домінантність, ненормативність – моральна нормативність”, “комунікативність – самодостатність”, “внутрішній контроль – мрійливість”. Розподіл показників за виділеними факторами дозволив: змістовно охарактеризувати кожний фактор, вивчити найбільш виражені симптомокомплекси рис, що утворюють протиставлені полюси одного контінууму; довести взаємозв’язок та функціональну єдність трьох складових соціально-психологічної адаптації, а саме адаптивності особистості, адаптивних механізмів та