Інфраструктура речень публіцистичного стилю

Публікації. З досліджуваної проблеми опубліковано 9 статей.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку умовних позначень використаних джерел та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації – 171 сторінка, основного тексту – 149 сторінок. Список використаної літератури налічує 194 найменування.

 

 

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено об'єкт, джерела фактичного матеріалу, методи, наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертаційної роботи, зазначено форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі «Інфраструктура речення та її компоненти», який складається з двох підрозділів, розглянуто проблеми інфраструктури речення в сучасній лінгвістиці, з'ясовано особливості вивчення публіцистичного мовлення з позицій дворівневого синтаксису.

У сучасній граматиці ідея інфраструктури речення вперше була розроблена Д. Х. Баранником. Учений розглядає речення як комунікативну одиницю, що має два структурних рівні: базово-комунікативний та модифікаційно-супровідний. Базово-комунікативний (інтраструктурний) рівень речення утворюють головні та поширюючі (другорядні) члени речення, прості речення в складних синтаксичних конструкціях. Одиницями модифікаційно-супровідного (інфраструктурного) рівня, або рівня суб'єктивно-модального та інформативного прирощення, є синтаксично й інтонаційно автономні вербальні структури, зорієнтовані на базовий граматичний і смисловий контури висловлення. До одиниць модифікаційно-супровідного рівня речення належать звертання, вставні та вставлені слова, словосполучення і речення, слова автора при прямій мові. Вони утворюють інфраструктуру речення і належать до основних засобів формування індивідуального (особистісного) аспекту семантики речення.

У реченні може бути декілька інфраструктурних одиниць, але вони зовсім не пов'язані між собою, і кожен елемент має своє призначення, своє комунікативне завдання. У свою чергу, в межах самих інфраструктурних одиниць, які мають предикативну основу, зокрема у вставлених конструкціях, можна зустріти інші інфраструктурні елементи (вставні слова), для яких базово-комунікативним рівнем є вставлена одиниця, наприклад: У природі зацвіло все водночас (а не, так би мовити, поетапно, як було справіку), та й відбуяло за лічені дні... (Літературна Україна. -6. 06. 1996).

Для лінгвістики концепція інфраструктури є цінною тим, що дозволяє розглянути, дослідити ті елементи граматичної системи, які найбільше пов'язані з умовами комунікації, особливостями комунікативної сфери, і тим самим дає можливість установити стильові особливості текстів певного комунікативного призначення.

У другому розділі дисертації «Одиниці інфраструктури речень публіцистичного стилю та їх структурні й семантичні особливості» схарактеризовано семантичні, граматичні та структурні риси елементів інфраструктури- звертань, слів автора при прямій мові, вставних та вставлених одиниць, здійснено класифікацію вставлених елементів за співвідношенням їх змісту із змістом базового рівня речення в публіцистичних текстах.

Розділ складається з чотирьох підрозділів, відповідно до одиниць, що утворюють інфраструктурний рівень речення і які розглядаються в роботі.

Спершу аналізуються звертання, що називають ім'я адресата і встановлюють мовний контакт з тим, до кого спрямоване мовлення. Комунікативно-прагматичний зміст звертання розкривається через ставлення мовця до адресата.

У публіцистичному стилі цей елемент інфраструктури не відрізняється багатством морфологічного вираження і в основному представлений субстантивними формами в кличному або називному відмінках. Серед антропонімічних звертань в аналізованих текстах переважає варіант «ім'я + по батькові», що пояснюється як офіційним характером спілкування, так і мовною традицією. Апелятивні форми звертання представлені такими семантичними варіантами:

- соціально-рольові найменування адресата за родом діяльності, посадою, званням, наприклад: Пане Голово, давайте почнемо з найважчого – з сьогоднішнього дня (Дніпро. -1999. -№7-8. -С. 2). Але це, шановні виборці, передвиборний спів тих, хто при владі є і хоче при ній же лишитися (Голос України. -25. 02. 1998) ;

- соціально-марковані найменування: громадяни, товариші, колеги, друзі, побратими, наприклад: Тож порадуймо Україну нашою збратаною працею, друзі! (Літературна Україна. -10. 01. 1991) ;

- десемантизовані найменування адресата: люди, брати, сестри, наприклад: Задумаємося, люди, поки не пізно (Вечірній Київ. -7. 08. 1996) ;

- нормативно-ситуативні найменування: панове, добродії, наприклад: Глибоко помиляєтесь, панове, я не звик торгувати принципами навіть тоді, коли це мені вкрай невигідно (Дніпро. -1993. -№7-9. -С. 61).

У публіцистиці переважають форми звертання в множині, що відбиває специфічну для даного стилю адресацію до масової аудиторії.

Слова автора при прямій мові вводять, коментують, зв'язують з авторським контекстом пряму мову, яка утворює базово-комунікативний рівень речення. Різні граматико-стилістичні варіанти введення чужої мови дозволяють передати суб'єктивно-оцінне ставлення мовця до чужих висловлень. З метою коментування інформації, що міститься в базово-комунікативній частині висловлення, мовець використовує широкий набір граматичних засобів. Це, зокрема, і вибір відповідного дієслова введення, і вживання прислівників для вираження різноманітних оцінок (автора «чужих слів», манери та способу проголошення прямої мови, змісту прямої мови і т. ін.).

Серед дієслів, що вводять пряму мову, можна виділити такі семантичні групи:

1) дієслова на позначення процесу мовлення чи письма: казати, говорити, заявляти, зазначати, писати та ін., наприклад: «Хто володіє інформацією, той володіє світом», – казав батько кібернетики Норберт Вінер (Вітчизна. -1995. -№5-6. -С. 116). Арістотель колись говорив: «Совість – це праведний суд доброї людини» (Молодь України. -30. 05. 2000). Такі дієслова вживаються тоді, коли автором слів є визнана, авторитетна людина. Це типовий спосіб вираження нейтрального ставлення