Інноваційні підходи до навчання дорослих: практика післядипломної педагогічної освіти

 

 

Однією з основних вимог сучасності є проведення суттєвих змін в освіті, створення нових пріоритетів навчання і виховання особистості протягом усього життя, які б сприяли формуванню готовності фахівців до свідомого, постійного підвищення свого професійного рівня. Реалізація цих завдань можлива у системі післядипломної освіти, специфіка якої полягає у диференційованому підході до навчання дорослих. Провідна роль в освіті дорослих, і зокрема вчителів, належить інститутам післядипломної педагогічної освіти, районним (міським) методичним кабінетам (центрам), адже саме вони повинні забезпечити постійний професійний розвиток педагогічних працівників, зорієнтований на задоволення їхніх потреб у соціалізації та самореалізації, підвищення їхнього культурного, освітнього та наукового рівнів.

Процес підготовки нової генерації науково-педагогічних працівників, здатних позитивно впливати на суспільний розвиток, передбачає новий підхід до професійної підготовки педагогічних працівників, виникнення нових функцій системи післядипломної педагогічної освіти, реалізацію нової мети освіти дорослих: формування готовності вчителя до впровадження компетентнісно зорієнтованого підходу в освітній процес, розвиток професійної компетентності педагогічних кадрів, виховання життєспроможної особистості.

Освіта дорослих – це система, зміст якої зорієнтований на випереджувальний розвиток суспільства, професійної кар’єри, особистісних навичок і якостей, інших сфер соціальної практики. Вона спрямована на чіткий результат – особистість, яка розвивається, підготовлена до універсальної діяльності, має сформовані пізнавальні запити, духовні потреби, здатна самостійно планувати і реалізовувати цілі, бути конкурентоспроможною на ринку праці. Що ж до педагогічних працівників, то завдання, які стоять сьогодні перед ними, постійно ускладнюються і вимагають більшої впевненості в собі, вміння толерантного і високопрофесійного ведення діалогу з аудиторією, творчого підходу до вирішення проблем.

Сьогодні ми маємо чітко окреслену законодавчу базу вищої освіти: Закони України «Про освіту», «Про вищу освіту» та Національну доктрину розвитку освіти в Україні, в яких відображено тенденції оновлення змісту, форм і методів професійної підготовки педагогічних працівників на основі прогресивних концепцій. Це передбачає нові підходи до професійної підготовки педагогічних працівників, виникнення нових функцій системи післядипломної педагогічної освіти, зміни ролі викладача і методиста й відповідно традиційних підходів до організації навчального процесу – від навчання під час курсів підвищення кваліфікації до різних форм неформального навчання, зокрема дистанційного, та інноваційних форм навчання в міжатестаційний період в умовах РМК.

Переорієнтація сучасної післядипломної педагогічної освіти від дискретності до безперервності обумовлює необхідність розробки та апробації нових форм дидактичної взаємодії з педагогічними працівниками, яка має ґрунтуватися на андрагогічному, компетентнісному, діяльнісному, особистісно зорієнтованому та інших підходах. Трансформація наукових ідей у педагогічну практику має забезпечуватися ефективною взаємодією і співпрацею наукових кафедр, центрів, кабінетів інституту післядипломної педагогічної освіти, районних (міських) методичних кабінетів (центрів), педагогів-новаторів, активізацією експериментальної, пошукової, науково-дослідної роботи. Це дасть право говорити про єдиний регіональний методичний простір, у якому відбувається розробка та апробація нових інноваційних моделей навчання і виховання, поєднується теорія і практика, впроваджуються сучасні наукові підходи в освітянську практику. Це, у свою чергу, актуалізує необхідність упровадження нових форм підвищення кваліфікації, які спрямовані на формування позитивної мотивації педагогічних працівників до набуття та вдосконалення професійних компетентностей, постійного підвищення рівня фахової майстерності на основі активізації самоосвітньої діяльності, модернізації системи науково-методичної роботи в міжкурсовий період, реалізації основних завдань працівниками інституту та районних (міських) методичних служб як вчителями дорослих.

 

Рис. 1

 

Сучасна система підвищення кваліфікації педагогічних працівників як безперервного процесу повинна орієнтуватися на таку освіту, результат якої спонукає педагогів, які навчаються, до переосмислення системи цінностей (цінностей досягнення цілей, процесу отримання продукту (знань), саморозвитку), а працівників методичних служб – розглядати систему підвищення кваліфікації як інтегровану цілісність, основна увага якої концентрується на залученні педагогів до пошуку засобів і способів розв’язання реальних професійних проблем. Важливо пам’ятати, що особливістю освітнього процесу, який здійснюється в післядипломний період, є не просте вивчення істин, а домінування ситуацій відкритого діалогу, прямого й зворотного зв’язку між педагогом та різними інформаційними каналами, педагогом та працівниками методичних служб, які, як організатори навчання дорослих, є водночас і лікарями, і експертами, і консультантами.

С. Вершловський виокремлює такі функції андрагога: експерт, організатор, співавтор, наставник, консультант, фасилітатор. Для їх реалізації андрагог повинен мати такі якості, як терпимість, контактність, емпатійність, доброзичливість, організаторські здібності, коректність, високий рівень професіоналізму, порядність. Учений вважає, що андрагогічно компетентний викладач – це організатор навчання дорослих, що вміє поєднувати у професійній діяльності різні ролі.

 

Рис. 2

 

Відповідно до оновленої мети та основних завдань освіти дорослих змінюються і пріоритетні завдання науково-методичної роботи, адже педагогічний працівник має володіти такими методами інтелектуальної діяльності як аналіз, висування гіпотези, розробка проекту, моделювання, проведення експерименту тощо. Усе це актуалізує проблему професіоналізму, компетентності педагога, від якого значній мірі залежить якість освіти. Педагоги у процесі навчання мають отримувати не лише нову інформацію щодо розв'язання актуальних проблем педагогічної практики, а насамперед, набувати досвіду практичної роботи, відпрацьовувати нові моделі навчання і виховання учнів, переосмислювати і формувати власну стратегію професійної діяльності.

 

Рис. 3

 

Реалізація даних завдань можлива за умови оновлення змістових напрямів діяльності науково-методичної роботи, а також якщо