Інноваційні підходи до навчання дорослих: практика післядипломної педагогічної освіти

М. Ш. Ноулз серед основних умов (аспектів) практичної організації успішного навчання дорослих визначає формування мікроклімату, що сприяє успішному навчанню дорослих; визначення потреб дорослих у навчанні; формування напрямів і цілей навчання; розробка та розвиток адекватних навчальних планів; забезпечення адекватних технологій здійснення безпосередньої навчальної діяльності.

Важливим чинником, що потребує додаткової уваги, є вміння використовувати методи інтерактивного навчання, які відповідають природі і характерним ознакам навчання дорослих, оптимально враховувати навчальні потреби дорослої людини, створювати умови для постійного, систематичного аналізу дій. Саме завдяки інтерактивному навчанню можна уникнути появи у свідомості педагогів шаблонів, стереотипів у ставленні до професійної діяльності. Інтерактивні методи післядипломного навчання – це система способів діалогічної взаємодії суб’єктів навчання, система суб’єктно-суб’єктних відносин, що сприяє формуванню партнерських відносин, забезпечує орієнтацію навчання на практичну професійну діяльність, залучає до співпраці широку аудиторію. Вони мають обиратися відповідно до навчальних потреб та сприяти досягненню мети навчання. Використання їх сприятиме підвищенню ефективності роботи, проте необхідно дотримуватися основних принципів.

До сучасних принципів розвитку системи післядипломної педагогічної освіти відносять принципи неперервності, андрагогіки, педагогічної інноватики, «навчання через практику», «навчання через досвід» та ін. До принциів навчання дорослих (за С. А. Щенніковим) належать такі: принцип єдності трьох середовищ (навчальне середовище – середовище, у якому безпосередньо здійснюється навчання під час курсів під керівництвом викладача; професійне середовище – середовище, у якому навчання поєднано з професійною діяльністю і здійснюється у специфічних формах, пов’язаних з її аналізом і розвитком засобів навчальних матеріалів і педагогічних технологій; соціальне середовище – середовище, у якому навчання впливає на формування нових цінностей життя і діяльності засобами участі дорослих в організованих процесах комунікації) ; принцип відкритості освітнього простору; принцип синтезу трьох підходів до освіти; андрагогічний підхід – підхід до освіти, побудований на врахуванні особливостей дорослих, які навчаються і при цьому зайняті професійною діяльністю; особистісно зорієнтований підхід – підхід до навчання, побудований на врахуванні закономірностей розвитку дорослих, які навчаються, як особистостей; контекстний підхід – підхід до навчання, побудований на використанні контексту освітнього процесу як умови перетворення навчальних знань у професійні; принцип діяльності; принцип безперервної підтримки; принцип професійної мотивації (мотивація дорослих до навчання через отримання можливості неперервного консультування, оновлення інформаційного забезпечення професійної діяльності, кар’єрного росту засобами участі у навчанні).

Для формування конкурентоспроможного фахівця необхідно більшою мірою враховувати різноманітність індивідуальних вимог і підходів до навчання дорослих, забезпечити змістовність і збалансованість форм навчання. Педагогам-практикам потрібно забезпечити широкий спектр пропозицій щодо форм навчання та право самостійного їх вибору. Як зазначає В. Олійник, традиційний підхід до післядипломної освіти, коли вона розглядається лише як продовження вищої освіти, не відповідає сучасним потребам суспільства в цілому і, зокрема, особистості.

Є потреба у розробці інноваційного змісту, методик і технологій післядипломної освіти, що має вплинути на якість традиційної системи освіти дорослих, а це вимагає проведення соціологічних досліджень щодо головних пріоритетів удосконалення якості неперервної освіти з метою визначення змісту інновацій, активного поєднання традиційних функцій (навчальна, наукова, методична, супроводжуюча) з інноваційними (аксіологічна, проектна, адаптивна, інформаційна, прогностична) ; більшої масштабності інноваційних процесів у неперервній освіті (локальні, модульні, системні, інноваційні) ; розроблення програми моніторингу якості післядипломної освіти педагогічних кадрів; координації дій всіх суб'єктів, груп педагогів, які впроваджують інноваційні проекти, управління їх здійсненням.

Важливої уваги сьогодні потребує переорієнтація освітнього процесу у навчальних закладах на компетентнісно зорієнтований підхід, що потребує вирішення цілої низки проблем. Вони пов'язані насамперед із тим, що вчителі не володіють технологіями, які дозволяють створити педагогічний простір, що забезпечує формування ключових компетенцій учнів. Для цього варто активно використовувати поряд із традиційними формами проведення методичних заходів нові, найбільш дієвими і ефективними серед яких є психолого-педагогічні тренінги; відкриті захисти творчих проектів; методичні, педагогічні майстерні; творчі лабораторії вчителя, методиста, керівника; конкурси фахової майстерності; майстер-класи тощо. Уваги потребує і розширення форм навчання дорослих (взаємонавчання, педагогічне дослідження, засвоєння і експертиза педагогічних інновацій, колективна творчість, партнерська взаємодія тощо. Є потреба у підготовці нового покоління викладачів-тренерів системи післядипломної педагогічної освіти, науково-методичних працівників районного (міського) рівня, які стануть носіями прогресивних змін в освіті, оволодівши найбільш значущими компетентностями для навчання педагогів.

Усе це можливо за умови гнучкої взаємодії основних ланок – базової і післядипломної освіти, курсового і міжкурсового періодів, усвідомлення того, що освіта має бути максимально індивідуалізованою (з урахуванням природних здібностей, психологічних особливостей індивіда), будуватися на активному впровадженні нових педагогічних технологій (найголовніше – навчити людину вчитися, самовдосконалюватися, отримувати нові знання на базі здобутих), бути справді в безперервному розвитку.

 

 

Акмеологія – наука XXI століття: розвиток професіоналізму: матеріали Другої Міжнародної науково-практичної конференції / наук. редагув. В. І. Перевозчикова. – К. : КМПУ ім. Б. Д. Грінченка, 2008. – 496 с.

Буренко В. М. Роль викладача у створенні сприятливих умов для навчання дорослих / В. М. Буренко // Теоретичні питання освіти та виховання: зб. наук. праць. – К. : КНЛУ, 2001. – № 17. – С. 179-181.

Гушлевська І. В. Зміна професійних функцій і ролі вчителя: вчитель як носій суспільних змін / І. В. Гушлевська // Вісник післядипломної освіти: зб. наук. праць / ред. кол. : В. В. Олійник (гол. ред.) [та ін. ]. – К. : Міленіум, 2006. – Випуск 3. – С. 65-72.

Данилова Г. Акмеологічна модель педагога / Г. Данилова // Освіта і управління. – 2005. – Т. 8. – Число 3-4. – С. 82.

Післядипломна педагогічна освіта України: сучасність і перспективи розвитку: [наук. -метод. посіб. ] / за заг. ред. В. В. Олійника, Л. І. Даниленко. – К. : Міленіум, 2005. – 230 с.

Професійний розвиток педагогічних працівників: практична андрагогіка: наук. -метод. посіб. / за заг. ред. В. І. Пуцова, Л. Я. Набоки. – К., 2007. – 228 с.

Сігаєва Л. Розвиток освіти дорослих в Україні (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст. : монографія / за ред. С. О. Сисоєвої; НАПН України; Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України. – К., 2010. – 420 с.

Сорочан Т. М. Розвиток професіоналізму управлінської діяльності керівників загальноосвітніх навчальних закладів у системі післядипломної педагогічної освіти / Т. М. Сорочан. – Луганськ: Луганський нац. пед. ун-т ім. Т. Шевченка, 2005.

Чернишова Є. Р. Післядипломна педагогічна освіта в консорціумі закладів післядипломної педагогічної освіти, перспективи розвитку / Є. Р. Чернишова // Післядипломна освіта в Україні. – 2010. – № 2. – С. 7-8.