Інтеграція сучасних інноваційних підходів в розвитку зв'язного мовлення дошкільників

Інноваційним є також використання символічних моделей за мотивами літератури і фольклору для відтворення головної сюжетної лінії твору (за методом Л. Венгера) у мовленнєвій та зображувальній діяльності. Різноманітні види театралізації сприяють розвитку особистісної активності, здібності утворювати гнучкі, рухливі, варіативні образи, встановлювати зворотній зв'язок усередині естетичного досвіду, творчо синтезувати власний досвід із сприйнятою інформацією. А все це є складовою компетентності дитини.

Головне завдання педагога – розвинути у дитини сприйнятливість як базову особистісну якість, прищепити здатність «приймати», «передавати», «трансформувати», тобто бути споживачем і творцем культури.

Найважливішими результатами опанування мистецької діяльності в дошкільному віці, у тому числі мовленнєвої, є усвідомлення дитиною себе суб'єктом творчості, митцем, здатним не лише відтворювати здобуті враження, а й інтерпретувати їх, збагачувати власним досвідом, творчо самовиражатися у різних видах діяльності.

Провідним засобом педагогічної роботи має бути діалог дорослого з дитиною, а формою активності – творчість.

За Т. О. Піроженко пропоновані параметри мовленнєвого становлення дошкільника представлені з позицій комунікативного підходу до розвитку засобів мовлення. Принциповою позицією цього підходу є твердження про те, що міжособистісна взаємодія – основа взаєморозуміння. Неможливо зрозуміти іншу людину поза особистісних контактів з нею. Мета і результат мовної взаємодії – розуміння – відбувається лише за умови, коли реалізуються міжособистісні відносини між людьми.

Комунікативний підхід до діагностики розвитку мовлення розглядає дитину як активного й ініціативного учасника соціальної взаємодії, в якій дошкільник має не лише засвоїти суспільний досвід (мову), але й щоразу самостійно застосовувати засвоєне, робити свій власний вибір адекватних до ситуації засобів спілкування, нарешті, створювати свої власні засоби для реалізації мети взаємодії. Через те, в комплексному підході такою важливою є саме діагностика (і своєчасне формування!) потреб, мотивів спілкування, інтересів, бажань, ціннісних орієнтацій, пов'язаних із людиною. Координати “людина” та “її ставлення до інших” є найважливішими для мовленнєвого становлення дошкільника. Отриманий під час діагностики матеріал дає змогу охарактеризувати форми взаємин між дитиною і дорослим, допомагає визначати комунікативну спрямованість і готовність дитини до комунікації.

Дуже важливо забезпечити високий рівень мовленнєвої культури наших вихованців, тобто:

багатство мовлення – великий обсяг словника, розуміння та доцільне використання слів та словосполучень;

розмаїтість мовних засобів виразності (інтонаційної і стильової) ;

точність мовлення, тобто оптимальне слововживання, вміння добирати слова, які найкраще передають зміст висловлювання.

З оглядом на це рекомендується:

1. Здійснювати розвиток образного мовлення в процесі сприйняття художніх творів та складання зв'язних висловлювань, використовуючи інноваційні підходи, засоби, методи розвитку мовлення, віддаючи перевагу тим, що забезпечують активну позицію дитини.

2. Опрацювати статтю Наталі Гавриш «Художня література в освітньому процесі: сучасні технології». Впорядкувати та надати системного характеру ознайомленню дітей з художньою літературою: читання та розповідання творів, переказ, декламування, творче розповідання, роботу з дитячою ілюстрацією тощо.

3. Опрацювати розділи «Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності в дошкільних закладах», «Організація театрально-ігрової та театрально-мовленнєвої діяльності» з посібника Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах. Автори Богуш А., Гавриш Н., Котик Т.

4. Урізноманітнити розвивальне середовище групи компонентами, що сприятимуть ініціативній художньо-мовленнєвій діяльності дошкільників: дитячі ілюстровані книги, добірки ілюстрацій до дитячих творів, атрибути та елементи костюмів для розгортання театралізованої діяльності, різні види театрів тощо.

5. У власній практиці роботи створювати і підтримувати умови, що стимулюють активність дітей, у тому числі художньо-мовленнєву та пізнавально-мовленнєву. Активно використовувати методи та прийоми інтерактивного навчання.

6. Опрацювати та запровадити у практику роботи методичні прийоми навчання висловлюванню: закритий об'єкт, мовленнєві логічні задачі, метод розв'язання проблеми, прийом припущення.

7. Практикувати надання мовленнєвій діяльності дошкільників «дослідницького» характеру, у тому числі діяльності дитини зі сприйняття та перетворення літературного твору.

8. Активно застосовувати у мовленнєвій діяльності з дітьми методи та прийоми креативного розвитку, як то:

моделювання (Л. Венгер) ;

робота з казкою (ТРВЗ, Л. Б. Фесюкова) ;

творче проектування (Т. О. Піроженко) ;

мистецтво вигадування історій (Джанні Родарі).

9. Напрацьовувати практичний досвід:

з мовленнєво-творчого розвитку дошкільників;

з ознайомлення дошкільників з літературними творами (авторськими творами, фольклором, казкою) ;

з організації театрально-мовленнєвої діяльності з дітьми.

 

 

Відповідно до технології розвитку мовленнєвої компетентності А. М. Гончаренко центральною фігурою освітнього процесу є дитина – мовленнєва особистість. У роботі з дошкільниками триває пошук і забезпечення природовідповідних компонентів середовища, які б допомагали повноцінному становленню мовленнєвої особистості. Основою розвивального середовища для становлення такої особистості є забезпечення доброзичливої атмосфери, де б дитині надавалося право на мовленнєву активність, довіру, помилку та доброзичливе ставлення. Першим і найважливішим компонентом успішного процесу є насичення мовленнєвого середовища, у якому постійно чи тимчасово перебуває малюк, зразками рідної мови. Дитина може розвиватися як представник людства і як його рівноправний член лише під впливом мовлення людей, які її оточують.

Все, що живе на світі, уміє говорити,

Уміють розмовляти зайці і зайченята,

По-своєму говорять і риби серед моря,