Інтеграція сучасних інноваційних підходів в розвитку зв'язного мовлення дошкільників

Під комунікативно-мовленнєвою діяльністю дітей дошкільного віку А. М. Богуш розуміє комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових (ігрових, мовленнєвих) ситуаціях; вміння адекватно й доречно користуватися мовою (висловлювати свої наміри, бажання, думки, прохання) ; вміння орієнтуватися у ситуації спілкування, його ініціативність.

Взаємозв'язок ігрової комунікативно-мовленнєвої діяльності простежується автором у проявах дитячої мовленнєвої активності в іграх і, зокрема, дидактичних, що використовуються з навчальною метою. Виокремивши гру як вид діяльності, що посідає найважливіше місце у розвитку дітей дошкільного віку, автор зауважує, що гра дитини – це не тільки згадка про пережите, а й творча переробка пережитих вражень, комбінування їх і відображення у мовленнєвому плані.

Ігрова діяльність, як зазначає автор, дозволяє створити життєві ситуації, які стимулюють мовленнєву активність дітей, мовленнєве спілкування і сприяють мовному і лінґвістичному розвитку дітей.

Провідний науковець нашого часу наголошує, що водночас не можна перебільшувати вплив ігрової діяльності на розвиток мовлення дітей, сама по собі гра не може спонтанно розвивати і вдосконалювати мовлення дитини. Оскільки уявлювана ігрова ситуація дозволяє дитині відходити від чітко визначених літературних норм вимови, вона повертає дитину до “житейських”, звичних норм спілкування в побуті, в умовах сім'ї, до діалектичного мовлення, до місцевих говірок чи вікових мовленнєвих помилок, які утворили динамічні неправильні мовні стереотипи.

Саме тому, як відзначає вчена, дитину спочатку потрібно навчити правильного мовлення в навчально-мовленнєвій та мовленнєвій діяльності, виробити міцні навички і звички правильного мовлення, а вже потім можна закріплювати й активізувати мовлення в ігровій діяльності дітей.

Значний внесок у методику розвитку зв'язного мовлення дітей дошкільного віку зробила своїми дослідженнями А. М. Богуш. Вчена розглядає зв'язне мовлення як організовану за законами логіки, граматики й композиції єдність, що має тему, виконує певні функції (найчастіше комунікативну), має відносну самостійність і завершеність, розчленовується на більш чи менш значущі структурні компоненти. Серед якостей зв'язного мовлення нормативним, на думку вченого, є мовлення точне, логічне, стисле, виразне, образне та емоційне. Педагог-науковець неодноразово підкреслює, що зв'язне мовлення – це не просто послідовність слів і речень – це послідовність пов'язаних одна з одною думок, які передані точними словами у правильно побудованих реченнях.

Зв'язне мовлення складається з двох видів – діалогічного та монологічного. Як зазначає А. М. Богуш, діалог – форма усного мовлення, розмова між двома співрозмовниками, що складається із запитань і відповідей. Діалог – це комунікативний акт, в якому має місце зміна ролей мовця і слухача. Він відбувається в певній ситуації спілкування і є її продуктом. Ситуація спілкування включає в себе обстановку, в якій протікає розмова, відносини між мовцями, мовленнєве спонукання (репліку), процес діалогізування.

Діалогічне мовлення – найбільш проста форма усного мовлення: воно підтримується співрозмовниками. Ситуативне й емоційне, бо мовці використовують різні засоби виразності (міміку, жести, інтонацію та ін.)... Це мовлення найбільш просте за синтаксисом: воно складається із запитань і відповідей, реплік, коротких повідомлень, незакінчених речень.

Діалогічне мовлення є первинною формою мовлення дітей на етапі дошкільного дитинства. Водночас, як засвідчив аналіз наукових досліджень, діти недостатньо володіють діалогічним мовленням. Ефективним методом занурення дітей у процес діалогізування, як зазначає автор, виступає гра.

За А. М. Богуш, “монологічне мовлення – це смислове, розгорнуте висловлювання, що забезпечує спілкування та взаєморозуміння людей. Монолог – це мовлення однієї людини, повідомлення про якісь факти дійсності”.

Автор зауважує, що монологічне мовлення розвивається у процесі оволодіння дітьми різними типами та видами монологу. У дітей дошкільного віку наявні всі типи мовлення: розповідь, опис, міркування і пояснення. Водночас вчена відзначає, що найбільш розвинутими типами мовлення є розповідь і опис, а такі типи, як міркування і пояснення, вимагають навчання, оскільки на етапі дошкільного дитинства вони тільки зароджуються. Алла Михайлівна ввела в обіг навчально-виховного процесу дошкільних закладів упорядковану систему й навчання дітей різновидам монологічного мовлення.

Вчена доводить визначну роль дидактичних ігор, словесних вправ як стимулюючого засобу розвитку зв'язного мовлення дошкільників. За А. М. Богуш, методика проведення таких ігор полягає у досконалій підготовці роботи над змістом і мовленнєвим оформленням зв'язного висловлювання. Завдання виконуються під час гри чи ігрової ситуації, в ході якої дитина з цікавістю відкриває для себе нові знання і способи дій. Автор зауважує, що саме добре організовані заняття з використанням різного роду дидактичних ігор та вправ створюють сприятливий ґрунт для розв'язання поставлених педагогічних завдань з урахуванням можливостей дітей дошкільного віку.

Цілком очевидно, що питання наступності зрозвитку зв'язного мовлення в дошкільній установі та початковій школі хвилюють науковця. За визначенням А. М. Богуш, “наступність – це вищий щабель розвитку, коріння якого міцно проросло в попередньому ґрунті”. Автор рекомендує здійснювати наступність за трьома напрямками: у змісті навчання, у формах навчально-виховної роботи та в методиці навчання. Автор стверджує, що саме наступність запобігає кризовим явищам у психічному розвитку особистості. А стрижневим і кінцевим результатом реформування освіти є забезпечення