Історія грошей та фінансів

У 1266 році монети грошового типу зявилися у Франції. Так в м.Тур  була випущена срібна монета 958 –ї проби вагою 4,22г.  (так звана «гро турнуа», gros tournois, у нумізматиченій літературі — «турнуз»). Вона дорівнювала соліду. 

 

Рис. 4.2. Генуэзський гросо

У 1338 році у Тюрінгії почалося карбування майсенських грошів(вага 3,797 г вміст срібла - 3,375 г ),  за ініціативою Фрідріха ІІ.

В Англії першу монету грошового типу було відкарбовано за владарювання Едуарда І у 1279 році. Ця монета мала назву «гроут» (groat) і містила 4,23 г. срібла.

Флорин (італ. florenus, від Флоренція «квіткова») — назва золотих  монет, які вперше почали карбувалиу Флоренції у 1252 році (звідси і  назва монети) та позніше стали  выпускти уінших країнах.

 

Рис. 4.3. Флорентійський флорин 1340 року

 

У XIV ст.. подібні монети карбували у Франції, Англії, Німеччині та Нідерландах. (У Німеччині та Нідерландах флорин одержав назву «гульден»).

В Європі назви «флорин» та «дукатhttp://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%BA%D0%B0%D1%82_%28%D0%BC%D0...» стали синонімами— так називали высокопробні золоті монеты стандартної ваги (близько 3,5 г), навіть якщо на них не було квітки.

З середини XIV ст. флорин карбували у Німеччині, де він одержав назву гульден. Однак у зв’язку з відсутністю єдиного емісійного центру якість німецького флорина постійно знижувалась. Наприкінці XV ст. вага рейнського гульдена впала з 3,5г. до 2,5 г.

У 1343 році англійський король Едуард ІІІ викарбував нову золоту монету за французьким прикладом флоріна, вагою 6,998 г (6,963 г золота).

На початку XVI ст. у чеському містечку Санкт-Йоахімсталь почалося карбування срібних монет – талерів. Згодом вони стали загальновизнаними міжнародними монетами, які послужили основою для формування низки національних грошових систем і з певними змінами домінували на монетному ринку багатьох країн аж до ХХ ст.

Та́лер — назва крупної срібної монети, яка у XVI-ХIX ст.  відігравала значну роль у грошовому обігу Європи та у міжнародній торгівлі.

Першим у європі карбування срібної монети вагою в унцію(див дод.1) розпочав ерцгерцог троля Сигізмунд.

На початку 1484 року Сигізмунд випустив монету з високопробного срібла вагою близько 15,5 г., а в 1486 році він випустив монету вагою 31,83 г., яка мала назву гульденгрош, або гульдинер.

 

Рис. 4.4. Тирольский гульдинер ерцгерцога Сигізмунда

 

Очень скоро талер занял доминирующее положение в международной торговле.

В Испанії талер називався талеро, в Південих Нідерландах— дальдре, в Обєднаних провінціях — даальдер, в Италії— талеро.

В Англії талер називали далером, потім даларом и, накінець, доларом.

Власна монета талерного типу в Англії одержала назву крона .

У Франції першу монету типу талера випустили за часів царювання Франциска І.

Регулярне карбування срібних монет талерного типу почалося в 1641році, за часів Людовика XIII: це був срібний екю, вагою 27,190 г. і містив 24,933 г. срібла.

 

 

З розвитком торгівлі відбувалося становлення грошової та фінансово-кредитної систем. Протягом середньовіччя та періоду розквіту феодалізму не існувало державної монополії на карбування монет. Цим правом поряд з королем володіли також суверенні сеньйори та міста. Подібне різноманіття монетних систем привело до розповсюдження міняльної справи. Міняйли не лише обмінювали одні гроші на інші, але й займалися кредитними операціями та лихварством.

Кредитні операції полягали у безготівковому переказі грошей (відомий з XI ст.). Роль готівки стала відігравати розписка міняйли (вексель), за якою його агент у певному місці видавав тій чи іншій особі суму, яку та внесла попередньо. Міняльні контори стали називати банками (по-італійськи банк — лава, на якій, як правило, знаходився вуличний міняйло), а їх господарів — банкірами.

Банки нагромаджували значні суми, які потім давали у позику під великий відсоток. Лихварський капітал в основному кредитував престижні видатки феодалів (купівля предметів розкоші) та воєнні видатки держави. Багаті банківські контори створювали власні торговельні та промислові підприємства, а великі купці спрямовували вільний капітал у кредитно-лихварську сферу. Так виникали торговельно-банкірсько-лихварські фірми, які відіграли важливу економічну та політичну роль у феодальній Європі.

Капітал такої компаній утворювався за рахунок внесків учасників та депозитів, що вносилися жителями міста в основну контору, або іноземцями, що вносили свої кошти в філіали, відкриті в інших містах чи країнах. 

Найбільш прибутковими, хоча і не найбільш розповсюдженими операціями щодо розміщення капіталів торговельно-банкірських компаній були кредити під проценти. Останні були різноманітними і залежали від цілі та тривалості позики. Так, венеціанські документи ХІІ ст. свідчать, що короткостроковий кредит (до одного року) міг надаватися без стягування процентів. Але по закінченні цього терміну позика починала приносити 20% річних. Крім того, за неповернення кредиту передбачалася сплата штрафу, що становив подвійний розмір кредиту та нарахованих процентів. У Флоренції на початку XIV ст. процент за звичайними позиками коливався від 10 до 15%. З часом від зростав до 20-30%, що залежало від ситуації на грошовому ринку.

У середньовічній Італії існували й морські позики. Купець або судновласник, який вирушав у плавання,