Історія грошей та фінансів

При імператорі Диоклетіані (239-313рр.) установлюється промисловий податок.

Державні фінансові органи безпосередньо не стягували податків із громадян. Це робили громади. А от оцінка й визначення податкових надходжень громад, контроль за строками надходження податків держава тримала у «своїх руках» через органи фіску.

Уже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальну функцію, але мали роль додаткового стимулятора розвитку господарства. Податки вносилися грішми. Отже, населення було змушено провадити надлишки продукції, щоб продавати їх. Це сприяло розширенню товарно-грошових відносин, поглибленню процесу поділу праці, урбанізації.

 

 

4.1. Грошове господарство середньовічної Європи.

4.2. Розвиток банківництва в середньовічній Європі.

4.3. Податки середньовічної Європи.

 

В історіографії господарство середньовіччя характеризується такими загальними ознаками: панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода (умовно-службове спадкове надання), що дало назву системі господарства; монополія феодалів на землю, яка виявлялася у принципі "Немає землі без сеньйора"; умовний характер, ієрархічна структура земельної власності, що грунтувалася на васальних зв'язках; протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським виробництвом; особиста, поземельна, судово-адміністративна і військово-політична залежність селянина від землевласника; рентна форма експлуатації феодальне залежного селянства; переважання натурального господарства та другорядна роль обміну; сеньйорія, ремісничий цех, торгова гільдія як головні господарські форми. Аграризація економіки зумовила назву середньовіччя в науковій літературі "аграрна цивілізація".

Розвиток господарства країн Європи епохи середньовіччя пройшов три періоди. У ранньому середньовіччі (V—Х ст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези). XI—XV ст. — період зрілості феодального господарства в умовах внутрішньої колонізації, розвитку міст і товарного виробництва. У пізньому середньовіччі (XVI — перша половина XVIII ст.) зароджувалися ринкові форми виробництва, з'явилися ознаки індустріальної цивілізації.

 

 

Грошовий обіг сердньовічної Європи умовно можна розділити на чотири періоди [56]:

1) монета епохи мандрівки народів, варварське карбування у ранньому середньовіччі (середина V – середина VІІІ ст.);

2) грошове господарство періоду розвиненого середньовіччя, епоха феодального денарія (середина VІІІ – кінець ХІІІ ст.);

3) період великих грошових реформ в Європі, епоха гроша та флорина (ХІІІ- ХІV ст.);

4) час стабілізації монетних відносин у країнах Західної Європи, початок періоду талера (ХV – початок ХVІ ст.).

Монетне карбування варварських королівств було організоване за римськими зразками. Повною мірою пізньоримську монетну систему було запозичено лише у розміщених у Італії королівствах остготів та бургундів. Свеви та вестготи запозичили лише зразки золотих монет, а вандали – срібних та бронзових. Це було викликано, насамперед, потребами локального грошового обігу, а також особливостями політичного життя та регіональними традиціями. 

Характерними особливостями варварського карбування монет є їхнє політично-прокламативне значення, невеликі масштаби випуску дрібних срібних, бронзових і мідних монет, що свідчило про низький розвиток торгівлі, децентралізація емісії, а також деградація монетної справи, що виражалося в примітивному оформленні монет [56].

У VI - VII ст. з північно-причорноморських міст карбування монет здійснює тільки Херсонес. Монети чеканяться від імені імператорів Юстініана I, Юстіна II, Маврікія, Іраклія. У грошовому обігу активно беруть участь монети Візантійської імперії. На всій іншій території сучасної України грошовий обіг практично замирає. Можливо, це було пов'язано з якимись військовими діями або міжплемінною боротьбою.

Наприкінці VIII ст. у королівстві франків Карл Великий провів грошову реформу, що закріпила панування срібного монометалізму, за якого потреби ринку задовольнялись за допомоги високопробних денаріїв та оболів. Загальна кількість продукції 125 відомих монетних дворів періоду його владарювання складає декілька десятків мільйонів денаріїв. Він також запровадив каролінзький фунт, який містив 408 г і ліг в основу монетних систем країн Західної Європи.

Епоха феодального денарія характеризувалася домінуванням срібного монометалізму, відсутністю розбудованої системи монетних номіналів, подібними принципами зовнішнього оформлення та метрологічних показників монет різних країн. Постійно погіршувалася якість монет, відбувалась повна децентралізація їхнього карбування.

Навіть після зникнення денарія з грошового обігу Римської Імперії денарій залишався рахунковою одиницею. Ця назва на протязі декількох тисячоліть залишалася назвою багатьох європейських  грошових одиниць. Денаріями називали дрібну срібну монету, яку випускали в VIII – XI ст.. деякі князі, які мали право монетної регалії. Ці монети дали початок  богатьом європейським національним грошовим системам і згодом отримали влані назви: в Англії – пенні, в Німеччині – пфеніг, у Франції – деньє.

 

Рис. 4.1. Денье (денарій) Карла Великого (768-814)

 

У XIII – XIV ст. відновилась система біметалізму, в якій гріш був основною срібною, а флорин – основною золотою монетами. Провідне місце у цьому процесі посідали міста Північної та Середньої Італії, монетне карбування яких мало суттєвий вплив на розвиток інших європейських грошових систем.

У 1172 році в Генуї вула викарбувана срібна монета вагою 1,46 г. вона отримала