Історія ради національностей народного руху України, 1989-1993 рр. політологічний аналіз

 Установчий з’їзд НРУ відкрився 8 вересня 1989 р. На ньому були присутні 1109 делегатів від 1247 обласних організацій України, які разом нараховували 280 тисяч членів Руху. За національністю делегати розподілилися так: українців – 944, росіян – 77, євреїв – 9, поляків – 6, білорусів – 6, вірмен – 2, корейців, греків, угорців, німців, чехів, естонців, кримських татар – по 1 людині. 58 делегатів не вказали своєї національності. З вищою освітою – 800, членів КПРС – 228, середній вік делегатів з’їзду – 42 роки. 

 Крім обговорення доповідей і співдоповідей, на з’їзді точилася дискусія навколо змін до Програми і Статуту. Тепер у Програмі зникли слова про “керівну роль КПРС”, хоча і залишилася фраза “оновлене соціалістичне суспільство”. Залишилися слова “ленінська національна політика”, “союз дійсно суверенних держав”, але вже не було згадки про “загальносоюзну конституцію”. Залишився термін “національно-культурна автономія”, але зникло поняття “національно-територіальна автономія”. В розділі “Національне питання” з’явилися слова: “реалізація всієї повноти національних прав різних етнічних груп, які населяють Україну, невіддільна від усвідомлення ними того, що українська нація має в республіці статус історичного господаря”. 

 У розділі уточнено положення праць В. Ковтуна і О. Гараня про обрання Голови РН і обрання самої РН. Деякі неточності з цього приводу були розтиражовані у надрукованих пізніше наукових і науково-публіцистичних працях. У розділі підкреслено, що 1989 рік став для України роком пробудження національної і людської гідності. Саме це об’єднувало людей і приводило їх до лав Руху. Цей час пробудив суспільство, викликав віру в національне відродження, надію на успішні реформи і матеріальний добробут у майбутньому. До Руху на початку 1989 р. прийшли тисячі людей, згодних на безкорисну працю в ім’я майбутнього України. Це був, можливо, найкращий людський матеріал, об’єднаний на віковічній ідеї справедливості і честі. 

У другому розділі “РН НРУ в дії: сутність, структура, ефективність в період 1989-1991 рр. ” представлені події 1989-1991 рр., злет НРУ в соціально-політичному житті України, народження і еволюція РН як громадсько-політичного демократичного об’єднання національно-культурних товариств України, які разом з Рухом, всім народом України, йшли до незалежності. Аналізується боротьба КПУ з консолідацією національних товариств навколо РН шляхом штучного їх запаралелення, створення “кишенькових” національних структур, підтримки одних і протидії іншим, ілюструються перші симптоми еволюції Руху в партію. 

У розділі досліджуються перші кроки діяльності РН НРУ, її статутні і програмові документи, взаємодія з національними громадами України, аналізуються міжнаціональні стосунки як елемент політичної боротьби в середовищі лідерів Руху, соціально-політична ситуація, що склалася після прийняття закону “Про національні меншини в Україні”, а також після проголошення незалежності. Закінчується розділ аналізом подій на час проведення референдуму 1 грудня 1991 р. Другий розділ містить 6 параграфів. 

Дисертант показує, що кінець 1989 р. був наповнений організаційними подіями в Русі. Національні товариства більшості етнічних груп населення створювалися по всій Україні. І потрібен був час, щоб кожній з них розібратися із своїми справами. Однак протидія компартії ускладнювала цей процес. На кожну стихійно відроджену національну організацію, якщо ініціатива виходила не з партійних кабінетів, “створювалася” їй альтернативна, яка оголошувалася “єдиною”. 

Рух проводив роботу по висуванню і підтримці кандидатів у депутати Верховної Ради України з числа своїх членів і прихильників. Перемогти компартію парламентським шляхом – стало головною метою Руху і РН, яку обрали 11 лютого 1990 р. В перших більш-менш демократичних виборах до Верховної Ради України до неї пройшла певна кількість рухівців. Вони вже в стінах парламенту організували разом з прихильниками, які стояли на платформі “Демократичного блоку”, спільну фракцію – “Народна Рада”. Політична боротьба між демократами і комуністами набувала парламентських форм. 

Що стосується залаштункової боротьби і впливу на різні національні групи населення України, то в цьому комуністи виявилися набагато більш “мудрими”. Пізніше стало відомо, що в той самий час, коли обиралася РН НРУ, в аварійному порядку була започаткована без виборів, програмових документів, обговорення в національних організаціях, альтернативна до РН НРУ структура “Совет национальных обществ”. За допомогою КПУ його швидко легалізовали, підписали “Статут СНО”, за яким він мав діяти на всій території УРСР як єдиний громадський представник національних меншостей з правом заснування та регістрації національних товариств. Апогеєм політики на знищення всіх національних товариств, що не входили в “СНО”, був лист ЦК КПУ № 792/105 с позначкою “Для служебного пользования” від 22 квітня 1991 р. У ньому зазначалося, що всі національні товариства, які визнають керівну роль “СНО”, мають отримувати в областях і містах України підтримку. А з РН НРУ треба боротися і всіляко її дискредитувати. 

Однак, головною причиною протиборства Руху і компартії стають вже не стільки міжнаціональні проблеми, скільки те, що Рух мав намір перетворитися в партію і зробив в цьому напрямку перший крок. В березні 22 лідери Руху, в тому числі і 3 члени РН, підписали звернення «До членів Руху та до всіх громадян України»,