Історія ради національностей народного руху України, 1989-1993 рр. політологічний аналіз

Найважливішою подією в історії НРУ була виїздна “Наукова сесії Великої Ради Руху” в Хусті, яка проходила 24 березня 1990 р. Формально сесія була присвячена 51-й річниці Карпатської України, але найголовнішим було питання про перетворення Руху в партію. 

23 червня 1990 р. в Києві відбулася 5-а сесія Великої Ради Руху. На цьому засіданні була і доповідь від РН НРУ. РН просила ВРР допомогти вирішити стратегічні питання: відкрити у Києві Центр міжнаціональних відносин, створити в КДУ факультет національних мов і літератур народів України, а в Київському педінституті – факультет чи кафедру для підготовки фахівців-вчителів, які б могли працювати в галузі відродження національних культур; запровадити в середніх школах факультативне навчання мовами національних меншостей і встановити заохочувальні стипендії для тих, що обрали шлях відродження національних культур; поставити в парламенті питання про систематичне надання часу на республіканському телебаченні і радіо для “круглих столів” з національних питань, розглянути стан справ з національними архівами, рукописами, документами, які вже десятки років закриті у спецхранах; впровадити в усіх крайових організаціях Руху Комісії з національних відносин; до кінця 1990 р. зібрати “Форум народів” для розгляду питання єдності всіх національних груп населення в побудові суверенної України. Рішення, яке ухвалила ВР НРУ на своїй 5-й сесії, багато в чому враховувало пропозиції і вимоги РН, затвердило її склад та основні документи, створило в усіх Крайових організаціях Руху Комісії з національних питань. Це рішення ВРР стало великим здобутком РН. Дисертант підкреслює, що це був час найбільшого впливу і авторитету РН в середовищі різних етнічних груп населення України. 

У розділі показано, що в серпні 1990 р. РН НРУ активізувала роботу. 19 жовтня, напередодні 2-го з’їзду Руху, збирається 2-а сесія РН НРУ. Запропонований РН для обговорення на з’їзді Руху і новий “Проект структури Руху”. На 2-й сесії було прийнято “Перспективний план відродження національних культур народів України». РН вважала за необхідне створити при Раді Міністрів УРСР Комітет у справах національностей. 

25-28 жовтня 1990 р. у Києві відбувся 2-й з’їзд Руху, після якого компартія перейшла в контрнаступ на Рух, на демократичні сили. Водночас, використовуючи постанову Президії Верховної Ради УРСР від 29 вересня 1990 р. “Про порядок реєстрації громадських об’єднань”, почали інтенсивно реєструватися різні партії. Для національних товариств, які не мали права декларувати будь-які політичні амбіції, настав тяжкий час. З одного боку, життя вимагало якось “визначитися” з політичною орієнтацією, з іншого – історичний досвід буття різних етнічних груп населення вчив: цього не можна робити. Неполітизований Рух надавав всім неукраїнцям можливість брати активну участь в громадському житті держави, з іншого -не робити цього від імені будь-якої етнічної групи населення, тобто бути рівними з усіма громадянами України, не принижуючи своєї людської і національної гідності. Крім того, радикалізація життя, поява в кінці 1990 р. правих, шовіністичних українських газет, які базувалися на ідеях “інтегрального націоналізму”, не залишали представникам нацменшин іншої надії на відродження, як вірність тим ідеям Руху, які були задекларовані в 1989 р. 

2 лютого 1991р. відкрилась 3-я сесія РН НРУ, на якій підкреслювалась надзвичайна важливість координації дій національних меншин, їх участь в державотворенні, відродженні їх культур разом з відродженням українського народу. Окремим питанням було обрання нового складу РН НРУ та її Президії. До складу РН НРУ було обрано 72, 7% неукраїнців, безпосередньо були представлені в РН 10 національних груп населення України. Закінчилась 3-я сесії РН НРУ прийняттям ухвал, звернень, рішень і заяв. Головна з них “До становища в Криму”. В ній йшлося про тяжке становище кримських татар, зверталася увага на моральні і юридичні обставини, які має врахувати парламент України. 

У розділі показано, що за рік, що пройшов після заснування РН, вона зміцніла разом з Рухом. Між засіданнями члени РН зустрічалися з представниками нацтовариств, виховували в них довіру до Руху. Саме на рівні ділових стосунків, чисельних розмов з лідерами нацтовариств і народжувалась довіра, яка трансформувалася далі вже через цих людей до інших. Ця “сітка довіри” була найрадикальнішою акцією РН. 

У квітні 1991 р. на адресу РН НРУ надійшов лист від Київської міськради, де пропонувалося висловити зауваження до проектів законів УРСР “Про національні меншості”, та “Про національні адміністративно-територіальні одиниці”. Ці проекти РН надіслала в усі області і, отримавши відповіді і розглянувши їх на Президії РН, підготувала 19 травня постанову, в якій зазначила, що запропоновані проекти законів у наявній редакції не спроможні забезпечити інтереси національностей. Гармонізації етнополітичної ситуації в республіці, забезпеченню прав всіх етнічних спільностей найкраще відповідав би “Закон про національні права громадян України”. РН створила Робочу групу для постійного контакту з усіма державними структурами в процесі розробки законодавства