Історія туризму 002

3.Подорожі вікінгів у VІІІ-ХІІ століттях.

4.Розвиток інфраструктури для подорожуючих в епоху Середньовіччя.

5.Традиції гостинності та розвиток подорожей на Русі в Х-ХУ століттях

Вивчаючи перше питання, студентам слід усвідомити, що з падінням у V ст. Римської імперії закінчилась ціла епоха, яка дала світові багато досягнень майже в усіх сферах життя. Розвиток матеріальної культури забезпечив достатньо високий рівень комфорту в містах, де склалась певна інфраструктура, яка забезпечувала всім необхідним мандруючих по великих просторах імперії. Саме подорожі сприяли формуванню системи географічних і країнознавчих знань. Безумовним досягненням античної культури було твердження відомих філософів, що Земля – куля.

Основні чинники, які прямо чи опосередковано вплинули на розвиток подорожей в Середні віки та на розвиток туризму в майбутньому:

- розвиток економіки (збільшення міст, розвиток торгівлі, поглиблення процесу спеціалізації праці);

- міграції (початок епохи Середньовіччя характеризується як епоха «Великого переселення народів»);

- політичні чинники (перерозподіл сфер впливу, міждержавна та між корпоративна боротьба);

- релігійні чинники (розквіт та ствердження світових релігій, формування релігійних центрів, утворення релігійних орденів, розвиток прочанства, хрестові походи); в даний період релігійні чинники були однією з головних груп чинників, оскільки релігія на той час мала великий вплив на світогляд людей, внутрішню політику, міждержавні відносини, на соціально-економічні відносини в цілому;

- розвиток науки та мистецтва (створення перших європейських університетів, організація та проведення карнавалів, відвідання визначних історичних місць, формування центрів культури та мистецтва).

Основними видами подорожей у Середні віки були:

- пізнавальні мандрівки з метою дослідження оточуючого світу (хоча наука в Середні віки розвивалась повільно, все ж здійснювались наукові відкриття, особливо географічні);

- релігійні подорожі (прочанство);

- завойовницькі походи (у тому числі хрестові походи);

- мандрівки з метою торгівлі;

-розважальні мандрівки (на свята, ярмарки, карнавали);

- подорожі з метою оздоровлення.

Одним із чинників, що призвів до значних міграцій великої кількості населення, були хрестові походи. Основні причини хрестових походів:

- протистояння християнського і мусульманського світів, тобто релігійні;

- економічні, тобто бажання європейців володіти багатствами Сходу;

- політичні (перерозподіл сфер впливу та загарбання нових територій).

Хрестові походи почалися з кінця XI ст. і тривали наступних 200 років. Безумовно, хрестові походи з гуманістичної точки зору мали негативний характер, але, незважаючи на це, були і позитивні наслідки:

- пожвавилась торгівля на Середземному морі, першість у цій   торгівлі   перейшла   до міст Північної Італії (Венеція, Генуя, Флоренція);

- європейці познайомились з новими   культурами  землеробства  (стали  вирощувати рис, гречку, цитрусові), навчились виготовляти шовкові тканини,   дзеркала,   краще обробляти метали;

- відбулися зміни в побуті (на Заході стали мити руки перед їдою, купатись у лазнях, змінювати нижній одяг).

Підготовку до другого питання варто розпочати з того, що арабські корабели навчились будувати міцні та швидкі судна, що вміщували багато вантажу. Вже в X ст. арабські порти і факторії (торгові контори і поселення, які були організовані купцями в колоніальних, віддалених країнах) були на берегах Індії, Цейлону, Індонезії та Китаю. Щоб мати політичне панування та контролювати торгівлю в середземноморському регіоні, арабам потрібно було отримати низку перемог над сильними морськими державами. Арабам довелося вчитися вмінню вести успішні війни на морі з сильними і досвідченими суперниками. Після перших невдач і поразок араби вже в 653 р. розгромили на рейді в Олександрії непереможний візантійський флот. Потім був завойований Піренейський півострів, і таким чином араби стали господарями майже всього Середземноморського узбережжя. 

Серед найважливіших морських подорожей арабів слід назвати:

- VIII ст. – подорож Сулеймана з Басри до Китаю;

- 921-922 рр. – подорож Ібн-Фадлана до булгарів на Волзі;

- Х-ХІ ст. – здійснив свої подорожі арабський письменник Ібн Даста, в результаті яких з'явилась історико-географічна енциклопедія «Книга дорогоцінних коштовностей»; 

- з найбільш відомих арабських мандрівників X ст. можна назвати Аль-Масуді з Багдада, який залишив про свої подорожі книги «Золоті пояси та розсипи коштовностей» та «Повідомлення і спостереження», в яких він описав усі країни Близького і Середнього Сходу, Середню Азію, Кавказ, Східну Європу, Північну і Східну Африку. 

Аналізуючи третє питання, слід відзначити, що  субцивілізація вікінгів (норманів) існувала з середини VIII до початку XII ст. Вікінгами (назва давньонорвезького походження, у перекладі означає «воїн», «пірат», «морський розбійник, який мешкає в бухтах») називали жителів-язичників Північної Європи, які здійснювали військові походи на Європейські країни в УШ-ХІ ст. 

Нормани мали чудові кораблі типу «річка-море», на яких вони здійснювали плавання, як в океані, так і в мілководних річках. Навігаційних приборів вікінги не знали. У відкритому морі вони орієнтувались по сонцю, зірках і по морських теплих та холодних течіях, або ж через косяки тих чи інших видів риб. 

Для Європи вікінги були справжнім лихом. Попри усі провини вікінгів, їм належать і заслуги. Вони змогли вивести європейську торгівлю з кризи, яка була викликана арабськими завоюваннями і захопленням арабами основних міжконтинентальних торгових шляхів. Заслугою вікінгів були й важливі географічні відкриття. Спочатку норвежці ходили до Шотландських та Гебридських островів, до острову Мен, потім