Історія туризму

Популярність сакських грязей зростала. У 1837 р. тут було побудовано відділення Сімферопольського військового госпіталю, де крім офіцерів оздоровлювалися й «нижні чини».

Хворі на сухоти віддавали перевагу Старому Криму, де особливою славою користувалися квіткові ванни, їх готували на квітах і травах, зібраних в околицях міста.

Судак приваблював двокілометровим піщаним пляжем, відсутністю туманів, рівномірністю температури морської води, великою кількістю винограду (культивувалося 600 сортів!). Правда, до послуг гостей міста у 1890-х рр. тут був тільки один готель. У Севастополі в цей же час їх було 14 (це крім 5 пансіонатів, грязелікарень та купалень). У 1911р. готелів у Судаку працювало вже три, але ціни трималися високі, і харчування було порівняно дорогим.

Високим рівнем розвитку інфраструктури гостинності відрізнявся Севастополь. Російський уряд сприяв розвиткові тут пізнавального туризму, у тому числі з метою посилення популярності армії та флоту. Кримська війна 1853-1855 рр. привернула увагу всього світу до Кримського півострова, і насамперед до Севастополя. Центральний уряд та місцева адміністрація намагалися перетворити руїни оборонних споруд та меморіали на привабливі екскурсійні об'єкти, і ці зусилля не були марними. В численних готелях красивого міста мешкали туристи з багатьох країн Європи. Окрім пам'яток Кримської війни, туристи охоче милувалися залишками античного міста Херсонес та християнськими святинями севастопольських околиць.

Наприкінці XIX ст. дуже цікавим туристичним об'єктом у Севастополі був Російський Чорноморський флот, відкритий для огляду практично всім бажаючим. Військові моряки привітно зустрічали туристів, які прибували на борт старих та нових панцирників і крейсерів у шлюпках, і особисто проводили екскурсії. Туристи із захопленням споглядали на учбові стрільби флоту, підняття прапорів, відбивання склянок та інші військово-морські акції.

Однак, у 1905-1907 рр. Чорноморський флот став одним з чинників величезних збитків готельної, та й усієї туристичної галузі Криму. У Севастополі революція вилилася у величезний військовий бунт. Чорним морем блукав повсталий броненосець «Потьомкін», наводячи жах на відпочиваючих.

Наприклад, у липні 1905 р. панцирник-заколотник зайшов у феодосійський порт. Команда вимагала в адміністрації видати вугілля, воду й харчі, погрожуючи відкрити вогонь з корабельних гармат по місту. Туристи та мешканці у паніці залишили місто. На момент закінчення терміну ультиматуму, який висунули моряки «Потьомкіна», у Феодосії залишилося не більше трьохсот людей.

Гурзуф — невелике сільце наприкінці XVIII ст. (усього 179 чоловік державних селян) — через 100 років стало найфешенебельнішим курортом Криму. Підприємець П. Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Севастопольської залізниці, спорудив у місті готелі, ресторани, провів електрику, телефон, упорядкував парк і навіть установив там барвисті фонтани. Однак, через дорожнечу, курортників було мало: 900 чоловік у 1891 р. і 1558 — через 10 років, у 1901 р. Як бачимо, зростання порівняно незначне.

Зі слів доглядача Будинку-музею А.П. Чехова в Гурзуфі, навіть видатний письменник робив спробу організувати свій бізнес, щоб скористатися з розвитку туризму в Криму. Купивши в татарина за величезну на ті часи суму (3 тис. крб. ) саклю (татарську хату), Антон Павлович нібито хотів обладнати неподалік платний пляж, проте з якоїсь причини цей задум втілити не вдалося.

Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, що сполучала Севастополь із Сімеїзом — найтеплішим, безвітряним містечком на ПБК. І хоча курортом він став ще в першій половині XIX ст., проте як престижне, буржуазно-аристократичне місце відпочинку став відомим на початку XX ст., коли виник Новий Сімеїз.

Поряд з дорогими дачами, пансіонатами, санаторіями на зразок «Бруно», «Арнольди», «Ксения», «Дольник», «Ампир» використовувалися малопридатні для житла помешкання, які І здавали за велику плату. Навіть у Сімеїзькому парку на кожному кроці стояли невеликі будиночки, так звані «вагончики». У Старому Сімеїзі квадратний сажень землі на березі моря оцінювався в 60 крб., на горі — у 40 крб. і вище. Незважаючи на дорожнечу, в 1912 р. там налічувалося 33 дачі. «Середній клас» міг дозволити собі відпочинок у Криму. Судячи з реклами того часу (1912 р.), 100 «розкішно обставлених номерів» коштували від одного до п'ятнадцяти карбованців на добу з «безкоштовним електричним освітленням» і «безкоштовними автомобілями для пасажирів та перевезення ручного багажу». Були й дешевші готелі — від 75 коп. за добу, з «балконами», «достатнім світлом і чудовим краєвидом». Вілла на березі моря, де на курортника очікували «здорове повітря, спокій, посилене харчування» (причому їжа була не тільки «здорова», а й «гігієнічна»), оцінювалася від ста карбованців на місяць і вище. Клієнтів спокушали «шведською гімнастикою, фребелевськими іграми (за методикою німецького педагога Ф. Фребеля (1782-1852), дитячими виставками, кеглями, крокетом, катанням на човнах, а також «усіма видами масажу, грязьових компресів і притирань».

Стає цілком зрозумілим, що в дореволюційний період якісний комфортабельний відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними лише для заможних верств населення.

Багато готелів,