Історія туризму

Імперія Габсбургів, яка з 1867 р. стала називатися Австро-Угорською імперією, мала численні традиційні, добре налагоджені економічні та культурні зв'язки з провідними країнами Західної Європи, розвинену систему освіти, мережу водних та суходільних шляхів. Цю країну називали ще «Дунайською імперією» через те, що її територією протікала велика, зручна для судноплавства р. Дунай, полегшуючи сполучення країни з сусідами, а також між окремими регіонами та містами всередині імперії. Габсбурги намагалися скорочувати технічне відставання країни від Англії та Франції і сприяли розвиткові промисловості та транспортної інфраструктури. У другій половині XIX ст. в імперії було побудовано велику мережу залізниць, у тому числі в Галичині. В економіку імперії успішно залучалися інвестиції, західні та місцеві підприємці активно будували промислові об'єкти та налагоджували торгові мережі, освоювали та створювали нові маршрути для перевезення товарів і людей.

Різноманітні види сировини з Галичини, Буковини та Закарпаття у великій кількості вивозилися на продаж до інших регіонів імперії та за кордон. Наприклад, селяни-бойки з Верхнього Синьовидного скуповували фрукти в Галичині та Буковині і продавали їх в Будапешті, Відні, Парижі. Багато з тих, хто брав участь у міжрегіональних та міжнародних торговельних операціях, призвичаїлися до мандрівок і передавали знайомим та родичам свій досвід пересування шляхами Європи.

З одного боку, успішні підприємці та спадково заможна шляхта отримали, завдяки збільшенню свого майнового стану та підвищенню комфортності подорожей, більше можливостей для мандрівок, відпочинку за межами постійного проживання. З іншого, високий рівень культури заможних верств населення Австро-Угорщини сприяв зростанню популярності мандрівок, метою яких було задоволення пізнавальних інтересів, бажання відвідати центри науки та мистецтв, віденські, будапештські чи закордонні заклади дозвілля (музеї, театри, ресторани тощо) або, навпаки, здійснити романтичні подорожі до мальовничих рідконаселених місцевостей у Карпатах, Балканах чи навіть екзотичних країнах Азії та Африки.

Видавництво «Фрейтаг і Берндт» (Відень) створювало карти на топографічній основі, в яких яскравішим кольором вдруковувалось зображення туристичних маршрутів (пішохідних, у кінських екіпажах). Карти мали відповідно оформлену обкладинку, а також текст і рекламу (туристичну та маркетингово-картографічну). Будувалися готелі.

Туризм, в імперії Габсбургів робив широкі кроки на шляху до перетворення цієї галузі на справжню індустрію. Але переважна більшість тих габсбурзьских підданих, які полишали місця настійного проживання, вирушали в дорогу не з метою туризму, а внаслідок службової (чиновники, військові) чи економічної необхідності.

 

9.2. Українська еміграція з Австро-Угорщини (кінець XIX - початок XX ст.)

Протягом XIX ст. прибутки селян в імперії Габсбургів зменшувалися внаслідок, переважно, двох чинників: 1) економічної залежності від великих землевласників; 2) лихварства в умовах нерозвиненості банківської системи.

Збіднілі селяни були вимушені продавати свої наділи, а багатодітні ділили й без того малі земельні володіння між своїми спадкоємцями, що призводило до зниження рівня життя селян.

Поширення залізничного транспорту негативно позначилося на добробуті переважної більшості міського населення. Залізницею почалося масове постачання дешевих і якісних продуктів західної промисловості до українських земель, приречуючи більшість місцевих виробників на закриття їхніх підприємств у процесі жорсткої конкуренції.

В українських регіонах Австро-Угорщини наприкінці XIX ст. сформувався великий надлишок робочої сили. Безробіття та зубожіння стали масовим явищем.

Ці явища спонукали сотні тисячі українців до еміграції. Уряди США, Канади, Бразилії, Аргентини та інших країн з величезними сільськогосподарськими ресурсами і браком робочої сили заохочували масовий приплив працездатних людей. Розповсюджувалася реклама еміграції, часто-густо недобросовісна. У 1895 р. в Галичині почали активно діяти агенти італійських пароплавних компаній. Судноплавні компаній, що спеціалізувалися на пасажирських перевезення! з Середземномор'я до Америки, вже відчули смак великих прибутків від транспортування емігрантів (переважно італійців). Ці агенти яскраво розповідали про чудові перспективи українських селян у Бразилії, про дешеву та родючу землю; почалася так звана «бразильська лихоманка» — ажіотаж навколо виїзду до Південної Америки. Близько 15 тис. селян вирушили до Бразилії і були там розчаровані суворими умовами, які запропонувала бразильська адміністрація (селянам надали не чорнозем, як обіцяли агенти, а ділянки нерозчищеного лісу). Пропонували свої послуги емігрантам і залізничники.

Утім, багато емігрантів дійсно влаштували своє життя на чужині краще, ніж на батьківщині. Уряди названих країн Американського континенту надавали переселенцям великі ділянки, роботу в промисловості. Вже наприкінці XIX ст. у Канаді мешкали 24 тис. українців, а у СПІД — більше 200 тисяч.

Українські переселенці у Південній Америці на початку XX ст. становили близько 20 тисяч.

Протягом першого десятиріччя XX ст. на Американський континент переселилися близько 300 тис. чоловік з Галичини і Буковини, 40 тис. з Закарпаття.

Цей переселенський руж українців сприяв розвиткові транспортної та готельної інфраструктури у світі, збільшував фінансові можливості власників готелів та транспортних компаній. Наявність українських громад, сформованих цим рухом за океаном, створила передумови для сотень тисяч туристичних поїздок в майбутньому — подорожей емігрантів на їхню (чи їхніх предків) батьківщину, а також подорожей до них їхніх родичів з України (ці подорожі стали поширеними з кінця 80-х рр. XX ст.).

 

9.3. Розміщення та харчування подорожуючих у Галичині у складі Австро-Угорщини (друга половина