Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія української культури. Частина 2

Предмет: 
Тип роботи: 
Навчальний посібник
К-сть сторінок: 
135
Мова: 
Українська
Оцінка: 

та досягнення щастя як вищої людської мети. Щастя ж треба добиватися, а не безтурботно чекати як божого дарунка. Самопізнання, керована розумом цілеспрямована діяльність, воля та свобода можуть дати людині відчуття повного щастя. Щодо моральних принципів, норм, оцінок тощо, то вони існують не вічно і не даються Богом, бо встановлюються історично, в процесі розвитку людського спілкування.

Оригінальним мислителем епохи був український і російський філософ-просвітитель Яків Козельський (бл. 1728-1794), що теж спочатку навчався в Академії. Дотримуючись лінії сенсуалізму, він доводив, що пізнання можливе лише на основі чуттєвого досвіду й діяльності розуму. Значну увагу Я. Козельський приділяв етичним поглядам, «философии нравоучительной», яка, на його думку, має давати людям правильні уявлення про добро і зло. Він вважав, що люди не народжуються доброчесними чи порочними, цих якостей вони набувають лише під впливом навколишнього середовища й виховання. В упорядкованому суспільстві люди мають допомагати одне одному творити добро. Однак неоднорідність людей у суспільстві веде до чвар, боротьби, суперечностей, приводом до яких часто є також недосконалі закони й звичаї. Стосовно форм правління мислитель віддавав симпатії то республіці, яка управляється виборним сенатом, то конституційній монархії, де монарх вирішує всі найважливіші справи із сенатом.
До вихованців Києво-Могилянської академії належав і великий український філософ, поет, просвітитель Григорій Сковорода (1722-1794). Значний вплив на формування його світогляду справили ідеї західноєвропейських просвітителів, зокрема Ж. Ж. Руссо. Проте у своїй основі світогляд Г. Сковороди формувався на вітчизняному ґрунті.
Суттєва увага в його творах приділялася проблемі боротьби проти зла, що панує в суспільстві. Єдиний шлях цієї боротьби – це протиставлення злу добрих начал, закладених у природі людини, тому їх необхідно всіляко розвивати, передусім через поширення освіти. При цьому формування в людині добрих начал несумісне з прагненням до збагачення. Справжнє щастя людини – в праці, як вважав Г. Сковорода. Мало не першим із філософів Нового часу він висунув ідею перетворення праці в найпершу життєву потребу і найвищу насолоду. Не всяка праця приносить людині щастя: такою є лише «сродна» праця – це праця за покликанням. У людині закладені здібності до певних видів трудової діяльності, які у процесі виховання мають стати розвиненими, перетворитися в сутність особистості. Через «сродну» працю розкривається природа людини, розвиваються закладені в ній добрі начала. «Сродна» праця є ідеалом людського щастя, праця ж не за покликанням робить людину глибоко нещасною. Суттєвим моментом на шляху досягнення щастя є самопізнання та самовдосконалення людини. За їх допомогою особистість пізнає в собі «справжню людину», своє покликання, а одночасно і свій шлях до «сродної» праці та щасливого життя.
Г. Сковорода – найвидатніша постать у культурному житті України Нового часу. Його гуманістичні та просвітницькі ідеї розвивали у наступному столітті Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, Т. Шевченко, І. Франко, які спираючись на різножанрову спадщину свого великого попередника (пісні, байки, вірші, притчі, діалоги, трактати, переклади, листи), піднімали на якісно новий рівень духовність українського народу.
4. Художня культура Нового часу
Особливості розвитку європейського суспільства у ХVІІ-ХVІІІ ст. безпосередньо позначалися і на його художній культурі, що саме в цю епоху ставала автономною і самостійною системою у світі культури. При цьому митці Нового часу займали активну життєву позицію, а їх творчість поступово перетворювалася на сферу боротьби політичних ідей та теоретичних установок.
Серед нових явищ художнього життя – повсюдне поширення академій мистецтв; еталоном для багатьох з них була Французька королівська академія живопису і скульптури, заснована на початку ХVІІ ст. Франція поступово набирала сили загальноєвропейського центру культури, де особливо помітними ставали нові мистецькі віяння. В історії ж вітчизняного мистецтва велика роль належить Російській Академії художеств (відкрита 1757 р.), бо серед її випускників і викладачів – славетні українці. Уродженець Глухова Антон Лосенко (1737-1773) – професор і академік, а у 1772-1773 рр. директор цього закладу – першим з вітчизняних митців пройшов повний курс академічного навчання у Петербурзі, Парижі та Римі й став видатним майстром міфологічного та історичного жанрів живопису. Він вважається засновником російської національної академічної школи малюнка і творцем педагогічної системи Академії; саме для її вихованців написаний його посібник «Изъяснение краткой пропорции человека». Академік Дмитро Левицький (1735-1822) – син відомого київського гравера Г. Левицького – майже 20 років очолював портретний клас Академії і не тільки брав участь у підготовці школи російських портретистів, але й задавав високий рівень репутації мистецтва в Росії. Професор, а потім і ректор Академії (з 1814 р.), майстер дивовижно могутнього таланту, скульптор Іван Мартос (1754-1835) походив з українського старшинського роду. Його видатні пам’ятники Дюку Ришельє в Одесі та К. Мініну і Д. Пожарському у Москві, на якому скульптор залишив надпис: «Сочинил и изваял Иоанн Петрович Мартос родом из Ични», знані в усьому світі. Українцем за походженням був випускник Академії, талановитий скульптор Михайло Козловський (1753-1802) – автор пам’ятника О. Суворову у Петербурзі.
Загальноімперська художня культура значною мірою творилася вихідцями з України. За словами Д. Антоновича, «український народ, на нещастя для себе, далеко частіше віддавав свої найкоштовніші художні сили сусіднім народам, ніж сам їх діставав від чужих». Разом з тим, як зазначає М. Попович, вихідці з України утворили в імперській столиці
Фото Капча