Історичне краєзнавство Донецької області в 50 – 90 – ті роки

Дослiджуючи розвиток наукових форм iсторичного краєзнавства регiону, автор проаналiзував матерiали науково-практичних обласних семiнарiв, всеукраїнських та регiональних конференцiй.

Специфічним джерелом виступає опублікована краєзнавцями література: монографiї, фундаментальні колективні праці, статті, збiрники статей, альманахи, матеріали конференцiй, бiблiографiчні покажчики,

Окрему групу джерел становить перiодична преса, а саме матерiали мiсцевих газет, а також мiсцеве телебачення та радiо.

Цікаве джерело складає мемуарна література. Дисертантка зафіксувала спогади краєзнавців-аматорів, музейних працівників, науковців, познайомилась з приватними архівами краєзнавців М.С. Альтера, В.П. Замкового та інших.

Методологічну базу становить комплексний підхід до оцінки усіх чинників, які впливали на розвиток історичного краєзнавства Донецької області. При цьому автор дотримувався принципів історизму та наукової об’єктивності. В ході дослідження авторка переважно використовувала описовий, історико-порівняльний і статистичний методи, а також метод аналізу та узагальнення.

У другому розділі “Історичне краєзнавство Донеччини у 50 – 80-ті роки” розглянуті основні напрямки історико-краєзнавчої діяльності, здійснений аналіз пам’яткоохоронної роботи, проаналізована діяльність музейних установ краю, охарактеризований внесок науковців Донеччини в дослідження історико-краєзнавчих проблем.

У результаті аналізу джерел та літератури з’ясовано, що уже в 1945 році пам'яткоохоронна дiяльнiсть набула своєрiдного вiдродження, чому сприяла ініціатива вищих державних органів влади. Повноцiнна дiяльнiсть розпочалася пiсля виникнення добровiльного Товариства охорони пам'яток iсторiї та культури в 1966 році, яка проводилася згiдно Статуту органiзацiї, затвердженого в 1967 році. Поряд з науково-дослiдницькою та популяризаторською роботою регулярно проводилися конференцiї. На мiсцях дiяли численнi первиннi органiзацiї. У 1966 – 1967 роках їх кількість становила 549 з 56, 2 тис. членів, а наприкінці 80-х років чисельність організацій сягала 5 тис. з 1, 8 млн. членів. Така розгалужена мережа пам'яткоохоронних осередкiв дозволила охопити роботою в цьому напрямку майже всi мiста i райони областi, широкі громадськi кола.

Поряд з успіхами цій роботі були притаманні і певні недоліки. Це, перш за все, надмірна підпорядкованість центральному керiвництву. Зокрема, охоронi, вивченню та популяризацiї, насамперед, пiдлягали пам’ятники лідерам комунiстичної партiї, революцiї, вiйни тощо. Водночас численнi пам'ятки культури та iсторiї залишались поза увагою держави. Це культові споруди, археологiчнi пам'ятки та інші.

Досягненням цього перiоду було створення мережi музеїв на громадських засадах. Вони з'явилися на Донеччині майже на всiх пiдприємствах і установах. Активно цей процес відбувався наприкiнці 60-х – у 70- тi роки. В музеях пiдприємств були представленi пам’ятки, що вiдображали виникнення та розвиток того чи iншого заводу, фабрики, а також колгоспу, радгоспу. Музеї виникали в школах та інших навчальних закладах.

Завдяки роботi, яка велася по охороні пам’яток у 60-х роках з'явилися праці, присвячені iсторiї Донеччини, в яких йдеться про рiзноманiтнi пам'ятки та суспільні явища в нашій мiсцевостi. Серед них можна виділити працi загального характеру, а також ті, що стосувалися археологiчних пам'яток, архiтектури та мiстобудiвництва: збiрки документiв та матерiалiв, путiвники по Донеччинi, загальна лiтература, бiблiографiчнi покажчики. Видання лiтератури сприяло залученню населення до вивчення рiдного краю, а також розповсюдженню знань про свiй регіон. З'явилися новi методи популяризаторської роботи, такi як теле та радiопередачі. За допомогою засобiв масової iнформацiї населення областi iнформувалося про новi вiдкриття в галузі мiсцевої iсторiї. Значного поширення набули радіовікторини, тематичні передачі. Спiвробiтники музеїв, члени лекторських груп проводили тематичнi лекцiї на пiдприємствах, для студентiв, учнiв шкiл. Окреме місце в роботі Товариства охорони пам’яток історії і культури Донецької області належало народним університетам. Великого значення для популяризації історії краю мали екскурсiї, якi проводилися працiвниками музейних установ, народними унiверситетами Донеччини. Залученню громадськостi до iсторико-краєзнавчої роботи, і насамперед молодi, сприяли гуртки iсторiї при музеях.

Таким чином, історико-краєзнавча робота в регіоні у 50 – 80-ті роки набула значного поширення під дахом добровільного Товариства охорони пам’яток історії та культури, у роботі народних університетів, різнопрофільних музеїв. Місцева історія привернула науковців, що виявилося у виході численної наукової літератури та публіцистики. Особлива увага надавалася проблемі робітництва, історії підприємств, частково колгоспів і радгоспів. Започатковано видання путівників, бібліографічної літератури, здійснено видання фундаментальної “Історії міст і сіл Української РСР”.

Позитивно оцінюючи цей період у розвитку історичного краєзнавства, варто зазначити, що директиви вищих органів влади, сприяючи залученню населення до вивчення власної історії, водночас стримували ініціативу науковців та краєзнавців-любителів, що призвело до обмеження досліджуваних тем, заідеологізованості наукової літератури, замовченню суттєвих регіональних історичних проблем. До безумовно корисної справи залучалась значна кількість людей випадкових, далеких від краєзнавства, чия робота в організації обмежувалася сплатою щорічного грошового внеску.

У третьому розділі “Поєднання наукових і громадських форм дослідження рідного краю у процесі краєзнавчої роботи на Донеччині в 90 – ті роки ХХ століття” показано виникнення та діяльність Донецької обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців, охарактеризована робота окремих дiячів; систематизована та узагальнена робота музеїв по дослiдженню