Клініко-фізіологічне обґрунтування оптимальних режимів штучної вентиляції легень при лапароскопічних операціях в абдомінальній хірургії у хворих з супутньою патологією

Показники центральної та периферичної гемодинаміки, визначені у хворих дослідної групи, при накладеному карбоперитонеумі набували наступних змін. Зниження УОК в групі ІІА (хворі з супутньою патологією) складало 8, 6%, в групі ІІБ (хворі без супутньої патології) 4, 5%. ЧСС зростала: в групі ІІА на 12, 5%, в групі ІІБ на 5%. Значення КР не виходило за межі норми і було в групі ІІА рівним 102, 9%, в групі ІІБ 98, 2%. Показники АТс, АТд та АТсер. в групі ІІА були знижені відповідно на 6, 8%, 8% та 11, 2%, в групі ІІБ дані показники достовірно не змінювались. Потужність лівого шлуночка в групі ІІА знижувалась до 2, 92 ± 0, 05 Вт а в групі ІІБ знижувалась до 3, 29 ± 0, 04 Вт.

У хворих з супутньою патологією дослідної групи (група ІІА) ударний об'єм крові та потужність лівого шлуночка були відповідно на 10% та 5, 4% вищими (р<0, 01) ніж у хворих з супутньою патологією контрольної групи (група ІА), а показники АТс, АТд, АТсер. та ЗПО в групі ІІА відповідно на 11%, 14, 4%, 16% та 29% нижчими ніж в групі ІА (р<0, 01). Серед хворих без супутньої патології: в дослідній групі (група ІІБ), в порівнянні з контрольною (група ІБ) вищими були показники УОК – на 11% та N – на 3, 5% (р<0, 01). Значення АТс, АТд, АТсер. та ЗПО в групі ІБ були достовірно вищими ніж в групі ІІБ (р<0, 01). Таким чином, проведений аналіз показників центральної та периферичної гемодинаміки, зареєстрованих на етапі накладання карбоперитонеуму у хворих дослідної групи свідчить про те, що використання в умовах підвищеного внутрішньочеревного тиску ШВЛ зі зниженим дихальним об'ємом до 4-5 мл/кг сприяє корекції змін центральної гемодинаміки, попереджує пригнічення насосної функції серця, забезпечує стабільність гемодинамічних показників протягом всіх етапів операції.

Аналіз впливу карбоперитонеуму на газовий склад крові у хворих контрольної та дослідної груп виявив наступні зміни (табл. 2). Накладання карбоперитонеуму викликало в контрольній групі зниження парціального тиску кисню в артеріальній крові (РаО2), підвищення парціального тиску вуглекислого газу в артеріальній крові (РаСО2) та зміщення рН в кислу сторону. При цьому їх значення достовірно (р<0, 01) відрізнялись від значень, зареєстрованих в дослідній групі. Так, серед хворих з супутньою патологією значення РаО2 було достовірно вищим в дослідній групі (р<0, 01) і становило 91, 3 ± 0, 5 мм рт. ст., тоді як контрольній групі РаО2 був рівним 88, 1 ± 0, 4 мм рт. ст. Серед хворих без супутньої патології достовірно (р<0, 01) вище значення РаО2 було зареєстроване також в дослідній групі і було рівним 95 ± 0, 6 мм рт. ст., тоді як в контрольній групі РаО2 був рівним 89, 2 ± 0, 8 мм рт. ст. РаСО2 підвищувався в групі ІА до 48, 7 ± 0, 17 мм рт. ст, в групі ІБ до 47 ± 0, 27 мм рт. ст., що перевищує фізіологічну норму. Значення рН в групі ІА було рівним 7, 34 ± 0, 002, в групі ІБ 7, 35 ± 0, 002. Відмічені нами у хворих контрольної групи зміни можуть свідчити про розвиток компенсованого респіраторного ацидозу. Серед хворих дослідної групи: в групі ІІА РаСО2 був рівним 42, 05 ± 0, 37 мм рт. ст, в групі ІІБ – 39, 7 ± 0, 32 мм рт. ст., що цілком відповідає межам норми. Значення рН в групах ІІА та ІІБ при накладанні карбоперитонеуму також залишались в межах норми і були відповідно рівними 7, 39 ± 0, 003 та 7, 39 ± 0, 004.

Таким чином, можна сказати, що у хворих контрольної групи в умовах карбоперитонеуму відбувається реабсорбція вуглекислого газу з черевної порожнини з послідуючим його депонуванням в крові за рахунок недостатньої елімінації. Розвиток респіраторного ацидозу, відмічений нами в групах ІА та ІБ може свідчити про неадекватність в контрольній групі вентиляційної підтримки для даного етапу операції. Тобто, проведення в умовах карбоперитонеуму ШВЛ загальноприйнятим об'ємом вентиляції, не може забезпечити виведення надмірної кількості вуглекислого газу з крові. Значення показників газового складу крові та кислотно-основного стану, зареєстровані при карбоперитонеумі у хворих дослідної групи, вказують на відсутність будь-яких суттєвих змін, як з боку газового складу крові, так і кислотно-основного стану. Очевидно, виведення надмірної кількості вуглекислого газу з крові у хворих дослідної групи (групи ІІА та ІІБ) забезпечувалось за рахунок збільшення частоти дихання. Отже, режим вентиляції із збільшеною частотою дихання та зниженим дихальним об'ємом (при збереженому хвилинному об'ємі дихання) здатний в умовах карбоперитонеуму забезпечити адекватний газообмін. Тобто він є оптимальним для умов накладання карбоперитонеуму.

Інтегральні показники, які характеризують стан дихальної системи