Клініко-імунологічна характеристика гіпермобільного синдрому та артритів на його фоні у дітей та підлітків

Таким чином, у процесі дослідження імунологічного гомеостазу в дітей і підлітків з ГМС, були виявлені зміни в усіх ланках імунної системи. Відносний імунодефіцит Т-системи й моноцитарно-фагоцитарної ланки зберігається в процесі динамічного спостереження. Виходячи з того, що аутоімунні процеси характеризуються формуванням клітинних і гуморальних імунних реакцій до органоспецифічних і неспецифічних структур нормальних тканин, можна припустити, що виявлення антитіл до колагену й підвищення рівня ІЛ-1 у досліджуваних із ГМС, свідчить про ризик виникнення в таких хворих аутоімунних порушень. Такі порушення можуть мати визначене прогностичне значення в можливому розвитку хвороб суглобів.

При ЮРА спостерігався дисбаланс у клітинній і гуморальній ланках імунітету, який виявився в більшій глибині дефіциту Т-клітин у порівнянні зі здоровими, ніж при ГМС (49, 6% 0, 9%; р0, 001), моноцитарно-фагоцитарної ланки (фагоцитарне число – 61, 9% 1, 7%; р0, 001; НСТ-сп. – 24, 1% 1, 0%; р0, 001) й активації В-системи (В-лімфоцити – 22, 0% 0, 7%; р0, 05; IgG – (17, 80, 8) г/л; р0, 001; С-3 комплемент – (1, 440, 1) ум. од. ; р0, 01). Варто зазначити, що найбільш виражені зміни в імунному статусі спостерігалися при несприятливому перебігу хвороби: суглобово-вісцеральній формі, вираженому ступеню активності процесу, швидкопрогресуючому варіанті, поліартикулярному ураженні й у хворих з кістково-хрящовою деструкцією (3-4 рентгенологічна стадія).

Установлено, що зміни імунологічних показників були більш значущими у хворих на ЮРА з другим та третім ступенем ГМС. Так, у хворих на ЮРА з генералізованою ГМС відзначалась тенденція до більш високого вмісту в сироватці крові IgA та IgG, а також С-3 компоненту комплемента (р  0, 1). При вираженому ступені ГМС відмічено найбільший рівень IgM ((1, 80, 2) г/л на відміну від (1, 30, 1) г/л при легкому ступені; р0, 05). У хворих на ЮРА з другим та третім ступенем ГМС у три рази частіше виявлялись антитіла до антигенів колагену, ніж у хворих з легким ступенем ГМС (23, 8% та 6, 7% відповідно), у повтори рази частіше – антитіла до антигенів еластину (33, 3% проти 20, 0%), а також до нативної ДНК (44, 4% проти 35, 7%).

При артритах неревматоїдної природи мала місце та ж спрямованість імунологічних порушень у клітинній і гуморальній ланках імунітету, що і при ЮРА, але дані зміни виражені в меншій мірі. Разом з тим, у хворих на АНР спостерігався більш високий рівень антитіл до антигенів колагену (54, 8% 7, 7% і 32, 1% 6, 4%; р0, 05).

Вірогідних розходжень у показниках імунного статусу в хворих на артрити в залежності від наявності ГМС не встановлено. Ці зміни переважно асоціювались з особливостями клінічних проявів, перебігом хвороби та її давниною.

Проведений кореляційний аналіз між імунологічними показниками в хворих на артрити, свідчить про неоднаковий характер порушень імунологічної реактивності при ЮРА й АНР. Кореляційний зв'язок більшості імунологічних показників виявився найбільш вираженим у хворих на артрити, що перебігають на фоні ГМС, особливо при ЮРА (рис. 2). При даному захворюванні сильніша залежність одних імунологічних процесів від інших, що може свідчити про роль великого числа факторів у розвитку цієї патології.

У зв'язку з тим, що при ГМС виявлені зміни в імунологічному статусі, аналогічні порушенням, що визначаються при артритах ревматоїдної й неревматоїдної природи, а також, з огляду на перевагу артритів на фоні ГМС, є підстава вважати природжену слабкість опорно-рухового апарата фактором, що призводить до можливого розвитку запальних захворювань суглобів.

Істотне значення при цьому має ряд імунологічних показників, що відбивають характер перебігу патологічного процесу (підвищення в крові рівня інтерлейкіна-1, антитіл до антигенів колагену на фоні відносного дефіциту Т-системи й моноцитарно-фагоцитарної ланки імунітету).

Діти та підлітки з гіпермобільністю суглобів підлягають диспансерному спостереженню як група ризику з розвитку запальних і дегенеративних захворювань опорно-рухового апарата з проведенням реабілітаційних заходів, що включають адекватне фізичне навантаження, курсів масажу, обмеження впливів на імунну систему (введення вакцин, сироваток, обмеження облігатних алергенів, санація осередків хронічної інфекції).

 

 

1. У дисертаційній роботі проведено теоретичне узагальнення та досягнуто нове рішення наукової задачі – встановлення особливостей клінічних проявів і змін у клітинній і гуморальній ланках імунітету в дітей та підлітків з гіпермобільним синдромом й артритами на його фоні, що з'явилися підставою для пропозицій з профілактики запальних хвороб суглобів.

2. Клінічна симптоматика гіпермобільного синдрому в дітей та підлітків характеризується помірно вираженою артралгією (60, 0%), диспластичною конфігурацією (22, 7%) і хрустом у суглобах, швидко минаючою їхньою набряклістю (12, 7%). Наявність у всіх хворих численних стигм дизембріогенезу й малих структурних аномалій внутрішніх органів свідчить про полісистемний характер даної патології.

3. У більшості дітей та підлітків гіпермобільний синдром перебігає з імунологічними змінами, які проявляються пригніченням моноцитарно-фагоцитарної ланки і Т-системи при активації В-ланки імунітету, утворенням антитіл до колагену й підвищенням рівня ІЛ-1, виразність яких зв'язана зі ступенем ГМС. Зазначені імунологічні порушення створюють передумови для розвитку запальних хвороб суглобів й аутоімунних реакцій.

4. На фоні гіпермобільності суглобів у 72, 9% хворих розвинулися артрити ревматоїдної та неревматоїдної природи. Ювенільний хронічний та реактивний артрити відрізняються найбільшою частотою підвищеної рухливості суглобів, високим ступенем стигматизації, вираженою набряклістю