Клініко-патогенетичне обґрунтування лікування хворих на хронічні гепатити з супутньою патологією біліарної системи

Підсумовуючи вище зазначене, можна сказати, що у хворих на хронічні гепатити з супутньою патологією біліарної системи мають місце порушення показників гуморальної ланки імунітету. При цьому формується поліклональна проліферація В-лімфоцитів, зростає концентрація у периферичній крові імуноглобулінів основних класів, особливо IgG та IgА, а також значно зростає концентрація загальних циркулюючих імунних комплексів. Показники неспецифічної резистентності у хворих на ХГ вказують на значне пригнічення її стану у всіх групах спостереження. Отримані дані вказують на неповноцінність фагоцитарної функції лейкоцитів у хворих на ХГ.

Причому інтенсивність Т-лімфопенії зростала у прямій залежності із активністю цитолітичного процесу в печінці та ступенем тяжкості перебігу захворювання та наявності супутньої біліарної патології і у всіх групах спостереження, відбувається у прямо пропорційній залежності від ступеня тяжкості перебігу та активності патологічного процесу в печінці.

За результатами наших досліджень, у хворих на ХГ встановлено вірогідне збільшення відносного вмісту комплементарних РУК, що відповідає кількісним показникам вмісту В-лімфоцитів, а також підвищення їх функціональної активності, про що свідчить гіперімуноглобулінемія класів А, G та значне збільшення вмісту ЦІК в сироватці крові у хворих всіх клінічних груп спостереження.

Показники систем ПОЛ-АОЗ та імунної системи статистично достовірно відрізнялися як в залежності від активності патологічного процесу, так і від ступеня тяжкості захворювання, що дає можливість використання цих показників в якості критеріїв розподілу перебігу захворювання за ступенями тяжкості.

З метою корекції виявлених порушень ми вважали доцільним застосування у комплексній терапії хворих на ХГ ербісолу (препарат, який володіє імуномодулюючою, гепатопротекторною та антиоксидантною діями) та калефлону (препарат рослинного походження, що має жовчогінну, протизапальну, спазмолітичну, репаративну та антибактеріальну дії). Після курсового лікування ербісолом та калефлоном спостерігали вірогідне покращання самопочуття, зменшення ознак астенізації, диспептичних та больових проявів, жовтяниці, інтенсивності цитолітичного та мезенхімально-запального синдромів у хворих на ХГ з супутньою біліарною патологією за значно коротші терміни у порівнянні із групою хворих, які отримували базисну терапію. Доказом протиоксидантного, мембраностабілізуючого впливу є більш значне достовірне зменшення показників вмісту проміжних та кінцевих продуктів ПОЛ (МА, ДК, ІПЗ, КСТ) у сироватці крові хворих основної групи, зростання вмісту ВГ в сироватці крові, активності ферментів СОД та Г-6-ФДГ, а також більш значного достовірного зменшення співвідношення МА/СОД у порівнянні із динамічними показниками в групі хворих, що отримували базисну терапію.

Зменшення активності ферментів ГП, ГТ, ГР під впливом ербісолу було вірогідно значнішим, ніж у хворих, що отримували тільки базисне лікування. Тобто призначення ербісолу сприяє нормалізації початкового порушення співвідношення між процесами ліпопероксидації, інтенсивність яких значно підвищена у хворих на ХГ, та системами протирадикального захисту. Ці дані пояснюються тим, що ербісол є препаратом, який володіє антиоксидантними, мембраностабілізуючими властивостями.

Таким чином, ербісол, зменшуючи інтенсивність процесів ліпопероксидації, обмежує надходження в системний кровообіг токсичних субстанцій.

Виражений імуномодулювальний ефект ербісолу підтверджується фактом збільшення абсолютного та відносного вмісту лімфоцитів у периферичній крові, вірогідним збільшеннм відносної кількості Т-лімфоцитів, Т-хелперів та Т-супресорів, вірогідним зменшенням значення ІРІ по мірі зменшення клініко-біохімічних проявів за ступенями тяжкості перебігу та наявності супутньої біліарної патології у всіх хворих основної групи спостереження, чого не відбувалось у хворих контрольної групи.

Залучення у комплексну терапію хворих на ХГ ербісолу більш позитивно (порівняно з контрольною групою) впливало і на вміст імуноглобулінів основних класів та ЦІК в сироватці крові. Це пов'язано із відносним пригніченням функціональної здатності В-лімфоцитів завдяки підсиленню активності Т-супресорів, поряд із підвищенням фагоцитарної активності макрофагально-гранулоцитарної ланки імунітету, що сприяє підсиленню елімінації ЦІК із системного кровообігу.

Отже, застосування ербісолу у комплексній терапії хворих на ХГ з метою усунення синдрому за ступенями тяжкості перебігу та супутньої біліарної патології є патогенетично обгрунтованим і доцільним, здатним підвищити ефективність лікування, а також зменшити кількість препаратів базисної терапії. Запропонована нами схема призначення ербісолу в залежності від ступеня тяжкості перебігу у хворих на ХГ є обгрунтованою і базується на достовірних даних результатів її апробації.

Використання калефлону додатково до базисного лікування у хворих з супутнім ХНХ зменшувало суб'єктивні та об'єктивні ознаки загострення ХНХ, покращувало лабораторні показники, які характеризували функціональний стан жовчного міхура та жовчовивідних шляхів у порівнянні із контрольною групою, де застосовувся фламін.

За даними дуоденального зондування, при курсовому застосуванні калефлону спостерігалося покращання моторної функції жовчного міхура (зменшення тривалості його скорочення) та нормалізація моторики жовчовивідних шляхів, що корелювало з даними ультразвукового спостереження.

Таким чином, курсове лікування з включенням препарату калефлону показало високу терапевтичну ефективність при наявності супутньої біліарної патології у хворих на ХГ. Крім того природнє походження цих препаратів зводить до мінімуму можливість виникнення побічних дій при включенні їх у схему лікування. При застосуванні цієї комбінації препаратів ми спотерігали індивідуальну непереносимість у 1, 53% хворих.

Диференційоване призначення даних препаратів за вказаною схемою дозволило зменшити показники за ступенями тяжкості перебігу із максимальним відсотком ефективності, покращити перебіг ХГ, збільшити чутливість організму до