Конструктивні і деструктивні конфлікти та управління ними

 

Вступ

1. Конструктивні і деструктивні конфлікти та управління ними

2. Комунікаційні технології регулювання конфлікту

Висновок

Список використаних джерел

 

 

Конфлікт – це надзвичайно складне та суперечливе психологічне явище, до глибинних причин виникнення та розвитку якого вчені тільки приступають. При всіх плюсах і мінусах конфліктів вони неминучі, більше того, найчастіше необхідні. Іноді без них проблема так і не вирішується.

Конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення) – це зіткнення протилежних інтересів (цілей, позицій, думок, поглядів тощо) на ґрунті суперництва; це відсутність взаєморозуміння з різних питань, пов'язана з гострими емоційними переживаннями.

З початком вивчення цього складного психологічного явища не вщухають суперечки про те, що є конфлікт – благо чи зло. Ряд психологів стверджують, що конфлікт це благо, тому що він:

- сприяє підвищенню ефективності діяльності;

- іноді може згуртувати колектив проти зовнішнього тиску.

Прихильники іншої точки зору стверджують, що конфлікт це зло, тому що він:

- веде до погіршення соціально-психологічної атмосфери;

– підвищує нервозність людей, призводить до стресів;

- відволікає увагу багатьох людей від виконання безпосередніх службових обов'язків.

У числі основних структурних компонентів конфлікту можна виділити такі:

- об'єкт конфлікту;

- учасники (опоненти) конфлікту;

- конфліктна ситуація;

- інцидент.

Об'єкт конфлікту – соціальне явище (найчастіше спірне питання, проблема), що викликало дану конфліктну ситуацію. Боротьба за право володіти (керувати, маніпулювати та ін.) цим явищем і призводить до конфлікту.

 

 

Учасники (опоненти) конфлікту – це окремі особи, групи людей і навіть організації. Наявність об'єкта й учасників (опонентів) конфлікту створює конфліктну ситуацію. Учасники (опоненти) конфлікту пов'язані певними відносинами, кожний із них претендує на одноособове маніпулювання об'єктом.

Однак конфліктна ситуація може існувати, але при цьому конфлікту може не бути. Інакше кажучи, конфлікт може довго залишатись на потенційному рівні, не переходячи в реальну площину. Для того щоб конфлікт переріс із потенційного в реальний, необхідний інцидент, тобто дії з боку учасників (опонентів) конфлікту, спрямовані на оволодіння об'єктом чи інтересами, які вражають інші сторони.

Таким чином, конфлікт це конфліктна ситуація плюс інцидент.

Поряд з основними структурними елементами конфлікту існують і додаткові, що є тлом. До них необхідно віднести такі.

Умови протікання. Характер будь-якої розбіжності істотно визначається зовнішнім середовищем, у якому виникає конфлікт. Основними параметрами можуть бути:

- просторово-часові (місце здійснення та час, протягом якого конфлікт повинен бути розв'язаний) ;

- соціально-психологічні (клімат у конфліктуючій групі, тип і рівень взаємодії (спілкування), ступінь конфронтації та стан учасників конфлікту) ;

- соціальні (утягування в конфлікт інтересів різних соціальних груп – статевих, сімейних, професійних, етнічних, національних тощо) [6, 34].

Образи конфліктної ситуації, тобто своєрідні ідеальні уявлення учасників конфлікту про себе, про протилежну сторону, про середовище й умови, в яких протікає конфлікт.

Можливі дії учасників конфлікту:

- характер дій (наступальні, оборонні, нейтральні) ;

- ступінь активності в їхньому здійсненні (активні – пасивні; ініціюючі – дії у відповідь) ;

- спрямованість дій (на опонента, на самого себе, апелювання до третіх осіб тощо).

Можливе подолання конфліктних ситуацій:

- повне чи часткове підпорядкування іншого;

- компроміс;

- переривання конфліктних дій;

- інтеграція та ін.

У психологічній структурі конфліктів виділяється кілька компонентів.

Взаємне сприйняття особливостей кожної з конфліктуючих сторін: інтелектуальні здатності переробки інформації та прийняття рішення; ступінь включення особистості в конфліктну ситуацію на різних етапах її розвитку; рівень самоконтролю учасників конфлікту; досвід роботи з людьми та професійна підготовленість; самосвідомість, саморозуміння й об'єктивність в оцінці своїх можливостей.

Емоційні компоненти конфлікту являють собою сукупність переживань його учасників.

Вольові компоненти проявляються як сукупність зусиль, спрямованих на подолання розбіжностей чи інших труднощів, що виникають у результаті протиборства сторін, і на досягнення цілей, які переслідують учасники конфлікту.

Мотиваційні компоненти конфлікту утворюють його ядро й характеризують сутність розбіжності позицій учасників протиборства.

У реалізації конфлікту як процесу виділяють чотири основні стадії:

- виникнення об'єктивної конфліктної ситуації;

- усвідомлення учасниками об'єктивної конфліктної ситуації;

- перехід до конфліктної поведінки;

- розв'язання конфлікту [8, 121].

Розглянемо більш докладно всі чотири стадії.

Виникнення об'єктивної конфліктної ситуації. Ця стадія не відразу усвідомлюється майбутніми учасниками конфлікту, тому її можна назвати «стадією потенційного конфлікту». Сторони є учасниками конфлікту, якщо прагнення однієї з них до досягнення певного стану, мети, потреби об'єктивно перешкоджає досягненню іншою стороною бажаного стану.

Усвідомлення учасниками об'єктивної конфліктної ситуації. При переході однієї зі сторін до дій, що вражають інтереси іншої сторони, конфлікт усвідомлюється, він стає реальністю. Тільки сприйняття ситуації як конфліктної породжує відповідну поведінку. При цьому може спостерігатись кілька варіантів відповідності між суб'єктивним та об'єктивним у конфлікті:

- адекватно сприйнятий конфлікт, тобто є об'єктивна конфліктна ситуація і сторони правильно її розуміють;

- неадекватно сприйнятий конфлікт, тобто є об'єктивна конфліктна ситуація, сторони сприймають її, але з деякими відхиленнями