Конституційно-правові основи забезпечення свободи совісті в Україні

Минулий рік супроводжували розширення мережі духовних навчальних закладів, видавничої діяльності церков і релігійних організацій, завершення будівництва нових храмових споруд і будинків молитви. Водночас помітно скоротилося покликання до чернецтва. Відносинам між конфесіями та церквами торік була властива толерантність, хоча подекуди траплялися протистояння між православними різних церков, між православними та греко-католиками через володіння храмами. Дещо напруженим було релігійне життя в Криму, зокрема в стосунках між православними та кримськотатарськими мусульманами, останніх – із вахабітами, близько 40 громад котрих уже є в Автономній Республіці Крим (АРК). Варто зазначити, що із 2, 6 млн. паломників, які 2006 р. здійснили традиційний хадж до Мекки, лише близько 30 були з України. Та й вони прибули сюди приватно, оскільки не маємо відповідної угоди із Саудівською Аравією.

Президент України Віктор Ющенко актуалізував проблему розбудови Помісної Православної Церкви України. На жаль, маючи суттєву питому вагу в релігійному середовищі України, українське православ’я стало предметом безплідних дискусій між Москвою та Константинополем, певною мірою слугує причиною загострення відносин між цими впливовими релігійними центрами за лідерство в православному світі. Звичайно, все це сприяє продукуванню суперечностей не тільки між православними в Україні, а й негативно позначається на міжнародному авторитеті українського православ’я загалом. Міжправославне церковне порозуміння перебуває на міждоріжжі.

Учені-релігієзнавці України зауважують, що останніми роками стало значно важче відстежувати конфесійні трансформації, зокрема в середовищі неорелігій. Причина – надто узагальнена статистика релігійних структур із боку відповідних державних інституцій. Нарешті, наприкінці 2006 р. ліквідували Державний департамент у справах релігій Міністерства юстиції України й утворили Державний комітет України у справах національностей і релігій (голова – Георгій Попов). Не вирішеними для Церков залишаються питання реституції, одержання земельних ділянок, зменшення високих податків. Певні парламентські кола все частіше прагнуть дещо політизувати релігійне життя країни. На жаль, таку ситуацію підтримують деякі релігійні структури. Директор Релігійної Інформації і Свободи України (РІСУ) Тарас Антошевський справедливо вважає, що поширювачами релігійної нетолерантності нерідко є українські та російські мас-медіа (це, на жаль, стосується й органу Верховної Рада України газети “Голос України”). Натомість маємо лише декілька прикладів, коли порушників релігійної свободи покарали в судовому порядку. Отже, час навчитися толерувати людей з іншими поглядами, в т. ч. pелігійними [12, 210].

 

 

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.

Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.

Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними органами.

Монастирі, релігійні братства і місії Релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії).

Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень).

Релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей.

Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.

Статут (положення) релігійної