Конституційно-правові основи забезпечення свободи совісті в Україні

Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про:

- вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження;

- місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання;

- майновий стан релігійної організації;

- права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;

- порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;

- порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації [7, 169].

Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Релігійна організація – юридична особа Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення).

Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим – до Уряду Республіки Крим.

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської Рад народних депутатів, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Перевищення встановленого Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.

У реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Припинення діяльності релігійної організації Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством.

У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень цього Закону та інших законодавчих актів України її діяльність може бути припинено також за рішенням суду.

У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках:

- поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;

- систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо) ;

- спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадянського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних організацій.

Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора [9, 115].

 

 

Українська держава бере до відома і поважає традиції та внутрішні постанови релігійних організацій, захищає їх права та законні інтереси, сприяє налагодженню відносин взаємної релігійної та світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями. Визнаючи, що свобода совісті є одним із основних прав демократичного суспільства, яка встановлюється і захищається конституційним відокремленням церкви від держави, Українська держава зобов’язується робити практичні кроки в розвитку конституційних та законних принципів свободи совісті, які повністю вичерпують вимоги статей 1, 2, 7, 18, 19, 26 і 29 Загальної декларації прав людини та відповідають вимогам статті 9 Європейської конвенції з прав людини [9, 117].

Гарантуючи рівність церков перед законом, держава визнає і дотримується положення, що жодна з них не може претендувати на домінуючу роль у суспільстві та статус державної, а загальнонаціональні інтереси мають вищість над інтересами будь-якої релігійної організації. Основний Закон наголошує на тому, що правові принципи і процедури є надійним механізмом захисту прав віруючих, законних інтересів релігійних організацій, уникнення конфліктних ситуацій. Україна продовжує вживати законодавчих, адміністративних та інших заходів для усунення проблем, які дісталися у спадок від минулого, запобігати на своїй території будь-якій дискримінації за релігійною ознакою.

Конституція України, інші правові акти, що розвивають її положення, гарантують дотримання принципу невтручання органів державної влади у справи церкви, а церкви – у діяльність представницьких та виконавчих органів влади. Держава зобов’язується у відносинах з релігійними організаціями діяти у цивільно-правовому просторі, не допускаючи методів силового тиску, ґрунтуючись на принципах демократії, міжрелігійного плюралізму, верховенства закону, норм міжнародного права та зобов’язань держави з цього права. Україна має і далі розвивати державно-церковні відносини. При цьому:

- кожна релігійна організація може отримати статус юридичної особи у найкоротший термін, якщо її віросповідні доктрини не містять у собі загрози життю і здоров’ю людей, національній і соціальній стабільності держави;

- органи виконавчої влади, реєструючи статути, мають керуватися правочинністю виникнення або створення певної релігійної організації, беручи до уваги норми церковного та канонічного права, загальновизнані міжнародні правові критерії;

- кожній церкві, деномінації, релігійному напряму, громаді надається право діяльності на всій території України;

- влада сприяє релігійним організаціям у виконанні їхніх статутних завдань, зміцненні моральних підвалин суспільства, розвитку доброчинної діяльності.

Конституція нашої держави встановлює не лише права, а й обов’язки перед державою. Одним із них є захист Вітчизни, виконання загального військового обов’язку. Проходження строкової військової служби може замінюватись альтернативною (невійськовою) службою, правові основи якої визначає Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу». Альтернативна служба є державною службою поза Збройними силами України чи іншими військовими формуваннями. Право на альтернативну (невійськову) службу як вид виконання загального військового обов’язку мають (за наявності релігійних переконань) ті громадяни України, які належать до діючих (згідно з чинним законодавством) релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби у Збройних силах [12, 134].

 

 

1. Закон Української РСР від 23 квітня 1991 р. № 987. XII. «Про свободу совісті та релігійні організації» // Відомості Верховної Ради України.

2. Закон України від 23 грудня 1992 р. «Про внесення доповнень і змін до Закону УРСР «Про свободу совісті та релігійні організації» // Голос України. – 1994.

3. Конституція України: затверджено Законом України від 28. 06. 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996.

4. Ананьєва О. П. Правові проблеми релігійних організацій в умовах становлення демократичного суспільства. / О. П. Ананьєва // Бюлетень Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ. – К., 2003.

5. Бабій М. Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення. – К., 2003.

6. Галиев Е. П. Формирование религиозного сознания на путях построения гражданского общества в Украине. / Е. П. Галиев // Гуманітарно-економічні дослідження: Зб. Наук. праць Т. 1. – Миколаїв-Одеса, 2005.

7. Копєйчиков В. В. Правознавство. – К. : Юрінком Інтер, 2002.

8. Конституційне право України / A. M. Колодій, В. В. Копєйчиков, СЛ. Лисенков, В. В. Пастухов, В. О. Сумін, О. Д. Тихомиров. – К. : Юрін-форм, 1999.

9. Конституційне право України / С. Л. Лисенков, A. M. Колодій, та ін. – К. : Юрінком Інтер, 2005.

10. Конституційне право України / За заг. ред. М. П. Кучерявенка. -К. : Юрінком Інтер, 2004.

11. Конституційне право України / За ред. LA. Біркжова, Ю. О. Заіки. – К. : КНТ, 2006.

12. Правознавство: Підручник / В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон та ін. ; За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. – К. : КНЕУ, 2003.

13. Правознавство: Підручник/ С. Е. Демський, В. С. Ковальський, А. М. Колодій; Ред. В. В. Копєйчиков. – 7-е вид. стереотип.. – К: Юрінком Інтер, 2003.

14. Правознавство: Навч. посібник / В. І. Юобир, С. Е. Демський, А. М. Колодій та ін. – К. : Юрінком Інтер, 2004.

15. Скакун О. Ф. Свобода совісті у правовому контексті. – Підручник. – Харків, „Консум”, 2007.

16. Теорія держави і права: Навч. посібник / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін. ; За заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. – К. : Юрінком Інтер, 2005.

17. Хрестоматія з правознавства: Навч. посіб. / Укладачі Л. О. Лоха, О. Д. Наровлянський. – К. : Юрінком Інтер, 2004.