Контроль і ревізія

Якщо фактичні видатки менші за касові – це може свідчити про погашення кредиторської заборгованості, що обліковувалася на початок звітного періоду, або про утворення (внаслідок здійснення попередньої оплати) дебіторської заборгованості на кінець звітного періоду. В останньому випадку необхідно пересвідчитися в доцільності і законності таких авансових платежів (коли і кому перераховано кошти, чи немає серед одержувачів коштів фіктивних чи бездіяльних структур, чи дотримується установою обмеження попередньої оплати місячним терміном, встановлене наказом Міністерства фінансів України від 06. 04. 1998 № 83).

Якщо касові видатки перевищують кошторисні призначення – це може свідчити про порушення кошторисної дисципліни та/або нецільове використання бюджетних коштів, або (як мінімум) зайве отримання чи відволікання бюджетних коштів. У таких випадках необхідно з’ясувати, за рахунок яких статей видатків проведено такі витрати, як це вплинуло на діяльність установи, якість обслуговування населення, підопічних, учнів тощо. Необхідно докладно вивчити причини допущених перевитрат, отримати вичерпні пояснення посадових осіб, оскільки такі порушення можуть спричиняти кримінальну відповідальність.

Якщо касові видатки менші кошторисних призначень – це може свідчити про завищення кошторисних призначень, а також про порушення фінансової дисципліни, оскільки в умовах недостатнього фінансування повинні передусім проводитися видатки на соціальні потреби, розрахунки за енергоносії, як цього вимагають закони, Укази Президента та постанови Уряду України, інші документи нормативно-правового характеру.

Фактичні видатки не відповідають касовим ані в часі, ані в сумі. Оскільки у випадках, коли частина грошових коштів на рахунку обертається на поповнення запасів матеріалів (дебіторська заборгованість), залишається невикористаною у вигляді підзвітних сум та наявної суми в касі, чи використовуються на погашення кредиторської заборгованості, яка виникла раніше, то фактичні видатки менше касових. Якщо організація має у своєму розпорядженні запаси матеріалів, то фактичні видатки на здійснювання планового об’єму робіт можуть перевищувати касові видатки, оскільки витрати матеріалів не потребують зменшення грошових коштів на рахунку. Однак, мають місце випадки, коли грошові кошти витрачені по їх прямому призначенню згідно з кошторисом (видатки на енергоносії, опалення). В такому випадку фактичні видатки дорівнюють касовим видаткам, та називаються прямими.

Нещодавно фактично не існувало контролю за видатками розпорядників коштів, а мала місце лише функція обліку видатків здійснювана банківською системою. Тому, для того щоб проілюструвати контроль з боку органів казначейства за касовими видатками має сенс розглянути особливості та переваги казначейської системи виконання державного бюджету за видатками.

Однією з головних причин появи системи Держказначейства в Україні в тій економічній ситуації, що склалася в країні в 1990-х роках, стала неможливість та відсутність потрібної якості виконання усього комплексу необхідних функцій вітчизняними банківською та фінансовою структурою.

Перехід до ринкових відносин в економіці спричинив реформування як банківської, так і фінансової систем. Першим кроком у цьому напрямку стало прийняття у 1992 році Закону України «Про банки і банківську діяльність» (з наступними змінами і доповненнями), згідно з яким на банківську систему покладено лише здійснення операцій з касового виконання Державного бюджету України. Разом із тим, здійснення таких функцій, як ведення обліку касового виконання державного бюджету, контроль за його виконанням, управління коштами державного бюджету та інших не було віднесено до компетенції банківської системи і мало забезпечуватися фінансовою системою. Крім того, відмова від прямого фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок ресурсів Національного банку сприяла запровадженню нових функцій щодо виконання державного бюджету, які раніше не виконувалися ні банківською, ні фінансовою системами. Це, перш за все, короткотермінове прогнозування надходжень до державного бюджету та оперативно-касове планування його видатків (у розрізі головних розпорядників коштів і території)

Зміни у 1993 році функцій Національного банку України, закріплення його самостійності від Уряду України ускладнили процес касового виконання державного бюджету через банківську систему призвели до некерованості бюджетним процесом, розпорошення бюджетних коштів на рахунках відкритих в установах комерційних банків. У багатьох випадках безпідставно затримувалося перерахування коштів через банківську систему, внаслідок чого до Державного бюджету України кошти надходили із запізненням або зовсім не надходили. Питання якості виконання видаткової частини державного бюджету також були неврегульовані. Контроль зі сторони держави за виконанням видаткової державного бюджету та управлінням наявними коштами практично не здійснювався. Крім того, реалізація принципу самостійності бюджетів усіх рівнів призвела до неможливості виконання державного бюджету фінансовими органами місцевих адміністрацій.

Перехід від банківської до казначейської системи виконання бюджету зумовлений передусім таким:

а) банківські установи переслідували комерційні цілі, а відтак не були зацікавлені у контролі за своєчасним проходженням бюджетних ресурсів і не забезпечували належного і дієвого контролю за використанням коштів;

б) розпорошеність бюджетних коштів у численних банківських установах не могла дати позитивних результатів в управлінні державними фінансовими ресурсами;

в) відсутність оперативної інформації про надходження і витрати бюджету, зобов’язання розпорядників бюджетних коштів.

Тому з метою усунення в Україні цих недоліків, як і в інших постсоціалістичних державах, при Міністерстві фінансів Указом Президента України №335/95 від 27 квітня 1995 року була створена нова організаційна структура – Державне казначейство України, яке вирішувало при цьому два основних завдання: [10]

• налагодження контролю за рахунок бюджетних коштів;
• встановлення прозорих взаємовідносин з учасниками бюджетного