+3 8(066) 185-39-18
fОфіційні - протоколи, урядові матеріали, постанови, заяви, комюніке, стенограми офіційних засідань, дані державної і відомчої статистики, архіви, звітність тощо. Неофіційні - особисті документи, а також складені приватними громадянами безособові документи (наприклад, статистичні узагальнення, виконані іншим дослідником на основі власних спостережень).
Особлива група документів - засоби масової інформації, газети, журнали, радіо, телебачення, кіно.
За джерелом інформації документи поділяються на первинні і вторинні. До первинних відноситься пряме спостереження. До вторинних - обробка даних прямого спостереження, узагальнення або опис на основі первинних джерел.
Також можна класифікувати документи за змістом: наприклад, літературні дані, історичні і наукові архіви, архіви соціологічних досліджень.
Документи часто виступають у ролі головного джерела інформації, доповненої опитуванням або прямим спостереженням. При цьому соціолог повинен виявити незвичайну винахідливість у пошуках підходящих документів, часто досить несподіваних.
Головні недоліки описаного методу при дослідженні громадської думки полягають у проблемах одержання достовірної інформації з біографічних матеріалів і у тому, що при вивченні людської діяльності в документах майже не відбивається її процес, а лише результати.
Аналіз документів - важливий метод збору інформації при формулятивному плані дослідження (для висування гіпотез і загальної розвідки теми) і на стадії роботи з описового плану. В експериментальних дослідженнях виникають значні проблеми з перекладом мови документів на мову гіпотез, але, як показує досвід, ці проблеми можна перебороти при вмілому використані матеріалу.
Нарешті, величезне і цілком самостійне значення мають для соціолога дані державної статистики, якими слід вміти користуватися, а також знати, з якою регулярністю вони збираються і публікуються.
Опитування
Опитування - незамінний прийом одержання інформації про суб'єктивний світ людей, їх схильності, мотиви діяльності, думки. Опитування - майже універсальний метод, який, при дотриманні належних правил, дозволяє одержати не менш надійну інформацію, ніж при дослідженні документів або спостереженні, причому ця інформація може бути про що завгодно, навіть про те, чого не можна побачити або прочитати.
Мистецтво використання цього методу полягає в тому, щоб знати, про що запитувати, як запитувати, які задавати питання і, нарешті, як переконатися в тому, що можна вірити отриманим відповідям.
Для дослідника в першу чергу слід усвідомити, що в опитуванні бере участь не “середній респондент”, а жива, реальна людина, наділена свідомістю і самосвідомістю, яка впливає на соціолога так само, як і соціолог на неї. Респонденти не є безпристрасними реєстраторами своїх знань і думок, а живими людьми, яким притаманні певні симпатії, переваги, побоювання і т. д. Тому, сприймаючи питання, вони на одні з них не можуть відповісти через дефіцит знань, на інші - не хочуть відповідати або відповідають нещиро.
Існують два великих класи опитувальних методів: інтерв'ю і анкетні опитування.
Інтерв'ю - проведена за певним планом бесіда, яка припускає прямий контакт інтерв'юера з респондентом (опитуваному), причому запис відповідей останнього ведеться або інтерв'юером (його асистентом), або механічно (на магнітний або цифровий носій).
Існує багато різновидів інтерв'ю, серед яких найпоширенішими є наступні.
1. За змістом бесіди розрізняють документальні інтерв'ю (вивчення подій минулого, уточнення фактів) та інтерв'ю думок, мета якого - виявлення оцінок, поглядів, суджень; особливо виділяються інтерв'ю з фахівцями-експертами, причому організація і структура інтерв'ю з фахівцями істотно відрізняються від звичайної системи опитування.
2. За технікою проведення - вільні, нестандартизовані і формалізовані ( а також напівстандартизовані) інтерв'ю. Вільні - тривала бесіда (кілька годин) без чіткої деталізації питань, але за загальною програмою. Такі інтерв'ю доречні на стадії розвідки у формулятивном плані дослідження. Стандартизовані інтерв'ю припускають, як і формалізоване спостереження, детальну розробку всієї процедури, включаючи загальний план бесіди, послідовність і конструкцію питань, варіанти можливих відповідей.
3. Залежно від особливостей процедури інтерв'ю може бути інтенсивним (“клінічним”, тобто глибоким, триваючим іноді годинами) і фокусованим на виявлення досить вузького кола реакцій опитуваного. Мета клінічного інтерв'ю - одержати інформацію про внутрішні мотиви, спонукання, схильності опитуваного, а фокусованого - отримати інформацію про реакції суб'єкта на заданий вплив. З його допомогою вивчають, наприклад, якою мірою людина реагує на окремі компоненти інформації (зі ЗМІ, лекцій і т. д.). Причому текст інформації попередньо обробляють методом контент-аналізу. У фокусованому інтерв'ю прагнуть визначити, які саме значеннєві одиниці аналізу тексту виявляються в центрі уваги опитуваних, які - на периферії, і що зовсім не залишилося в пам'яті.
4. Так звані “ненаправлені інтерв'ю” носять “терапевтичний” характер. Ініціатива перебігу бесіди належить тут самому респондентові, інтерв'юер лише допомагає йому “вилити душу”.
5. Нарешті, за способом організації інтерв'ю поділяються на групові й індивідуальні. Перші застосовуються відносно рідко, це запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне викликати дискусію в групі. Методика проведення читацьких конференцій нагадує дану процедуру. Телефонні інтерв'ю використовуються для швидкого зондажу думок.
Опитування за анкетою припускає суворо фіксований порядок, зміст і форму питань, чітке визначення способів відповіді, причому вони реєструються опитуваним або наодинці (заочне опитування), або в присутності анкетера (прямі опитування).
Анкетні опитування класифікують, насамперед, за змістом і конструкцією питань. Розрізняють відкриті опитування, коли респонденти висловлюються у вільній формі, і закриті - коли у опитувальному аркуші всі варіанти відповідей заздалегідь передбачені. Напівзакриті анкети комбінують обидві процедури. Зондажне або експрес-опитування застосовується в обстеженнях громадської думки