Краківське повстання 1846 року

 

 

Революційний рух на польських землях у 1844-1848 рр.

 

1 – організація «Союзу плебеїв»; 2 – район повстання сілезьких ткачів у 1844 р. ; 3 – район діяльності селянської організації під керівництвом П. Сцегенного; 4 – спроба національно-визвольного повстання в 1846р. ; 5 – район селянського повстання в Західній Галичині в 1846 р. ; 6 – Краківське повстання 1846 р. ; 7 – територія Краківської республіки; 8 – центри губерній і провінцій, охоплених селянським рухом у 1846-1848 рр.

Події в Кракові розвивалися наступним чином. 18 лютого 1846 р. Краків був зайнятий австрійськими військами. Майже одночасно керівники повстанської організації в Кракові, члени Національного уряду (представник Централізації Ян Альциато, Людвік Гожковський і представник Галичини Ян Тисовський) одержали повідомлення про масові арешти у Великій Польщі. Альциато заявив, що в обстановці, яка створилася, повстання не має ніяких шансів на успіх, і настояв на його скасуванні. Були відправлені посланці, які мали повідомити про це усі повстанські групи. Негайно після прийняття цього рішення Альциато виїхав із Кракова у Францію.

Члени Національного уряду, що залишився в Кракові, зустрівшись з різкою опозицією рядових повстанців, переглянули прийняте рішення. Було вирішено захопити Краків у ніч з 20 на 21 лютого, тобто розпочати раніше спочатку наміченого терміну повстання, який, як передбачалося, став уже відомий австрійській владі.

Перші сутички австрійських військ з повстанцями відбулися 20 лютого. Загони, спрямовані командуючим австрійськими військами генералом Колліном для заняття невеликих міст Краківської республіки – Хжанова, Кшешовиц і Явожна – були розбиті повстанцями. Уночі почався бій у Кракові.

Сили повстанців у місті були невеликі. У розпорядженні ж Колліна було 1300 чоловік і три гармати. У ніч на 21 лютого на вулицях міста відбулося кілька сутичок. Повстанцям не вдалося досягти успіху, але безупинно надходили звістки про дії повстанських загонів на території республіки, про ріст сил повстанців, які збільшували тривогу австрійського командування. Коллін почував себе обложеним і дві доби тримав весь гарнізон під рушницею, без відпочинку. Справу вирішили отримані Колліном дані, що на Краків рухається великий загін повсталих селян. 22 лютого австрійські війська почали відступ за Віслу в напрямку Вадовиц. Разом з австрійськими військами з Кракова бігли резиденти держав, президент і віце-президент сенату, чини поліції. Їх втеча була настільки поспішною, що в Кракові були залишені політичні ув'язнені, у тому числі й заарештовані напередодні повстанці.

У той момент, коли маси робітників, ремісників, польської і єврейської міської бідноти Кракова і селян, які прийшли в місто, рушили по вулицях, щоб звільнити з в'язниць борців за свободу Польщі, у будинку графа Юзефа Водзицького зібралися представники поміщицько-купецьких кіл. Вони вирішили взяти у свої руки владу, створити й озброїти “варту безпеки” зі шляхти і буржуазії. Організований ними «Комітет суспільної безпеки» на чолі з Водзицьким зустрів рішучу відсіч з боку народних мас і був розпущений.

До складу проголошеного краківськими повстанцями Національного уряду Польської республіки ввійшли Ян Тисовський, Людвік Гожковський і Олександр Гжегожевський (як представник Королівства Польського). Секретарем уряду став Кароль Рогавський. У 8 годин вечора 22 лютого на центральній площі міста при величезній кількості народних мас Тисовський зачитав маніфест Національного уряду.

Маніфест описував тяжке положення польського народу і проголошував наступну програму дій: «Нас двадцять мільйонів, устанемо всі як одна людина, і моці нашої не здолає жодна сила; добудемо волю, який ще дотепер не було на землі; завоюємо суспільний лад, у якому кожний по заслугах і здібностям буде користуватися національним надбанням, а жодна привілей ні в якому разі не буде мати місця, у якому кожен поляк знайде забезпечення для себе, своєї дружини і дітей, у якому каліка одержить без приниження вірну допомогу всього суспільства, у якому земля, яка знаходиться зараз лише в умовному володінні селян, стане їх безумовною власністю, будуть скасовані панщини і всякі тому подібні повинності без якої-небудь винагороди, а служіння національній справі зі зброєю в руках буде нагороджено землею з національного майна».

Вперше в історії Польщі в ході революційного руху була висунута програма буржуазно-демократичних перетворень, тісно пов'язана з планом відновлення національної незалежності. Незважаючи на те, що Маніфест не йшов, власне кажучи, далі тієї ж не цілком послідовної буржуазно-демократичної програми, яку намічало Демократичне суспільство, його значення, а особливо проголошення в перший день революції на першому звільненому куточку польської землі безоплатного скасування феодальних повинностей і передачі селянам у власність їхніх наділів, було дуже велике.

З перших же годин існування революційної влади в Кракові почалося формування регулярних військових сил повсталих. З величезним ентузіазмом записувалася в революційне військо міська біднота. 23 лютого в Краків прибули повстанські загони з Королівства Польського.

Уже на самому початку організації революційних органів влади виявилися розбіжності між членами Національного уряду. Тисовський прагнув установити контакт з фінансово забезпеченими колами населення міста і залучити їх до управління. Суперечки між ним і Гожковським завершилися тим, що вранці 24 лютого Тисовський проголосив себе диктатором. Але одночасно з цим відбулася важлива подія, що зміцнила положення революційних