Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве показання

Актуальність теми. Розбудова України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави неможлива без захисту прав і свобод людини і громадянина. Такий захист здійснюється через усі форми судочинства. Злочини проти правосуддя є протидією правоохоронним органам в пошуку істини та встановленні справедливості. Окрему групу з таких злочинів становлять ті, які впливають на формування доказів або іншу інформацію, що має оціночний характер під час здійснення правосуддя. Вплив на таку специфічну інформацію здатен зневілювати діяльність органів щодо здійснення завдань судочинства. У зв’язку з цим важливим є розвиток кримінально-правових засобів впливу на негативну поведінку, яка виникає у вказаній сфері.

Особливе місце в системі злочинів проти правосуддя посідає «Завідомо неправдиве показання» (ст. 384 КК України). За даними Міністерства внутрішніх справ України злочинів за ст. 384 КК було зареєстровано у 2008 р. – 277; 2009 р. – 316; 2010 р. – 317. Не дивлячись на загальну тенденцію до зростання кількості злочинів, судово-слідча практика стикається із складнощами в застосуванні норми під час кваліфікації.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження постали роботи відомих фахівців у галузі кримінального права: І. Анденеса, П. П. Андрушка, Ю. В. Бауліна, А. М. Бойка, В. К. Грищука, С. Б. Гавриша, П. С. Дагеля, М. І. Ковальова, О. М. Костенка, В. О. Навроцького, А. В. Наумова, А. А. Піонтковського, А. О. Пінаєва, В. В. Сташиса, Є. Л. Стрельцова, В. Я. Тація, В. П. Тихого та ін. Проблемам кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве показання приділяли увагу вітчизняні вчені-криміналісти: М. І. Бажанов, В. І. Борисов, І. С. Власов, М. О. Гараніна, Я. М. Кульберг, Л. В. Лобанова, М. І. Панов, Ш. С. Рашковська, В. І. Тютюгін, І. М. Тяжкова, В. С. Фельдблюм, М. Х. Хабібуллін та ін. В умовах незалежної України кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве показання не була предметом дисертаційного або монографічного дослідження. Вказуючи на наукові напрацювання вчених-криміналістів, слід звернути увагу на те, що велика кількість питань залишилася невирішеною, зокрема: проблеми визначення об’єкта та предмета злочину, розширення кількості суб’єктів і діянь, які вони можуть вчинити, форм обману як способу вчинення злочину, встановлення нових видів покарання тощо. Прийняття нових та трансформування існуючих процесуальних та інших законів сприяли певним змінам у застосуванні ст. 384 КК. Вказані обставини й зумовили віднести обрану проблематику до актуальної.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до науково-дослідної роботи Інституту вивчення проблем злочинності НАПрН України «Фундаментальні та прикладні проблеми боротьби зі злочинністю» (державний реєстраційний номер: 0107U002499), у межах планових завдань Національної академії правових наук України згідно з Пріоритетними напрямами розвитку правової науки на 2005-2010 рр., рекомендованими відділеннями НАПрН України. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Інституту вивчення проблем злочинності Національної академії правових наук України, постанова № 5/1 від 12 листопада 2008 року.

Мета і завдання дослідження. Мету дослідження складає характеристика кримінальної відповідальності через аналіз ознак складу завідомо неправдивого показання (ст. 384 КК) та покарання за його вчинення.

Відповідно до мети були поставлені та вирішені такі завдання:

• надати кримінально-правовий аналіз родового, видового та безпосереднього об’єкта завідомо неправдивого показання, визначити обсяг суспільних відносин, на які посягає злочин;
• навести загальні та спеціальні ознаки предмета злочину для формулювання його визначення щодо діяння, яке вчинюється свідком, потерпілим, експертом, перекладачем або оцінювачем;
• дослідити об’єктивну сторону завідомо неправдивого показання (ст. 384 КК) через висвітлення ознак та формулювання визначень суспільно небезпечних діянь – неправдивого показання свідка чи потерпілого, неправдивого висновку експерта, неправдивого перекладу, зробленого перекладачем, неправдивого звіту оцінювача про оцінку майна, а також встановлення таких ознак об’єктивної сторони як спосіб та обстановка вчинення злочину;
• проаналізувати суб’єктивну сторону завідомо неправдивого показання (ст. 384 КК) через характеристику її ознак: вини, мотиву та мети;
• надати кримінально-правові поняття суб’єктів учинення завідомо неправдивого показання (ст. 384 КК) : свідка, потерпілого, експерта, перекладача та оцінювача;
• здійснити аналіз покарання за завідомо неправдиве показання.

Об’єктом дослідження є правовідносини щодо забезпечення формування доказів та іншої інформації, що має оціночний характер, які окреслюються показаннями свідка чи потерпілого, висновком експерта, перекладу, зробленого перекладачем, а також звітом про оцінку майна оцінювача, наданими під час здійснення правосуддя.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве показання.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання і загальної теорії кримінального права. Під час дослідження були використані: методи логіки – аналіз і синтез, індукція і дедукція тощо (під час характеристики завідомо неправдивого показання через ознаки складу злочину та покарання за його вчинення) ; формально-юридичний (під час побудови диспозиції та санкції ст. 384 КК) ; порівняльно-правовий (під час аналізу чинного кримінального та процесуального законодавства України, а також при порівнянні кримінального законодавства України із законодавством інших країн у питанні кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве показання) ; історично-правовий (під час розгляду розвитку кримінального законодавства в частині наукових дискусій про злочини проти правосуддя та кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве показання при описанні елементів та ознак складу злочину та покарання за нього) ; системно-структурний (під час дослідження елементів та ознак складу злочину) ; статистичний та соціологічний (під час вивчення вироків, винесених за ст. 384 КК та опитування слідчих, суддів та судових експертів).