Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве показання

Сформульовано поняття родового об’єкта злочинів проти правосуддя (розділ XVIII КК) як суспільні відносини у сфері забезпечення здійснення правосуддя. На підставі єдиного критерію поділу родового об’єкта на видові (подібність безпосередніх об’єктів злочинів) вказано на такі видові об’єкти: 1) суспільні відносини по забезпеченню формування доказів або іншої інформації, що має оціночний характер під час здійснення правосуддя; 2) суспільні відносини, що забезпечують вирішення завдань суду під час здійснення правосуддя; 3) суспільні відносини, що забезпечують вирішення завдань, які стоять перед захисником (представником) особи під час здійснення правосуддя; 4) суспільні відносини, що забезпечують виконання судового рішення під час здійснення правосуддя.

Визначено основний безпосередній об’єкт завідомо неправдивого показання (ст. 384 КК) – суспільні відносини, що забезпечують формування доказів та іншої інформації, що має оціночний характер, які окреслюються показаннями свідка та потерпілого, висновком експерта, перекладом, зробленим перекладачем, а також звітом про оцінку майна оцінювача наданими під час здійснення правосуддя. Додатковий безпосередній об’єкт для даного злочину – суспільні відносини, що забезпечують інтереси захисту та обвинувачення (позивача та відповідача), а також інтереси підсудного, обвинуваченого (підозрюваного) та потерпілого від попереднього злочину (позивача) або інших осіб.

Залежно від діяння свідка, потерпілого, експерта, перекладача, оцінювача визначено предмет досліджуваного злочину на підставі розкриття змісту його ознак – загальні (фізична, юридична та соціальна) та спеціальні (інформативність, документальність, відповідність дійсності, доказовість).

Встановлено, що склад завідомо неправдивого показання фактично містить в собі п’ять альтернативних суспільно небезпечних діянь: 1) надання неправдивих показань свідком; 2) надання неправдивих показань потерпілим; 3) надання неправдивого висновку експерта (судового експерта) ; 4) надання неправильного (неправдивого) перекладу; 5) надання неправдивого звіту про оцінку майна оцінювача. Запропоновано додати ще одне діяння – надання неправдивого висновку спеціаліста.

Проаналізовано спосіб учинення злочину – обман, на підставі чого було вказано на форми суспільно небезпечного діяння: активна дія або змішане діяння.

Надано поняття суспільно небезпечного діяння відповідно до кожного суб’єкта (свідка, потерпілого, експерта, перекладача, оцінювача та спеціаліста) через розкриття змісту ознак для вказаних діянь: протидія органам правосуддя по формуванню доказів; зв’язок із попереднім юридичним процесом (дізнання, досудове слідство, судовий розгляд, виконавче провадження) ; трансформування специфічної інформації, що відповідає дійсності, у неправдиву; відображеність такої інформації у документованих носіях, передбачених законом.

Обстановку як об’єктивну ознаку складу завідомо неправдивого показання окреслено за допомогою обов’язкового попередження про кримінальну відповідальність, вказівки у диспозиції «під час здійснення правосуддя», а також для діяння, пов’язаного з наданням неправдивих показань свідком чи потерпілим «під час допиту, очної ставки, пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події».

Відповідно до характеристики суб’єктивної сторони завідомо неправдивого показання встановлено, що злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Мотив та мета мають значення для кваліфікації як обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність.

Свідка, потерпілого, експерта (судового експерта), перекладача та оцінювача розглянуто як спеціальні суб’єкти з правами та обов’язками, що отримані за їх процесуальним або (та) професійним статусом. Запропоновано додати в диспозицію такого суб’єкта як спеціаліст. Відповідно до кожного суб’єкта сформульовано кримінально-правове поняття.

Висвітлено об’єктивні та суб’єктивні обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність – ті самі діяння, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або із фальсифікацією доказів, з корисливих мотивів, з метою приховування злочину.

Запропоновано ввести такі види покарань як штраф та позбавлення правом обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне та додаткове покарання відповідно. Розглянуто проблеми звільнення особи від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування. Встановлено тенденції щодо таких звільнень, вказано на необхідність зміни механізму звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Пропонується викласти ст. 384 КК в такій редакції:

Стаття 384. Неправдиве показання, висновок, переклад, звіт про оцінку майна

• Надання свідком чи потерпілим неправдивого показання під час допиту, очної ставки, пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події, судовим експертом чи спеціалістом – неправдивого висновку, оцінювачем – неправдивого звіту про оцінку майна, перекладачем – неправдивого перекладу, пов’язане з приховуванням правди або без такого, під час здійснення правосуддя, через ігнорування попередження про кримінальну відповідальність за цей злочин, - караються штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі від одного до п’яти років, або позбавленням волі до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
• Ті самі діяння, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або із фальсифікацією доказів, а також учинені з корисливих мотивів або з метою приховування злочину, - караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або позбавленням волі від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

 

1. Шепітько М. В. Родовий та видовий об’єкт злочину «завідомо неправдивого показання» (ст. 384 КК України) / М. В. Шепітько // Питання боротьби зі