Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве показання

Відповідно до встановлених ознак визначено предмет завідомо неправдивого показання щодо кожного суспільно небезпечного діяння за ст. 384 КК, яке вчиняється свідком, потерпілим, експертом, перекладачем або оцінювачем.

Розділ 2 «Об’єктивна сторона завідомо неправдивого показання» складається з чотирьох підрозділів, у яких визначаються загальні засади визначення об’єктивної сторони злочину, суспільно небезпечне діяння та спосіб учинення злочину, обстановка вчинення злочину та об’єктивні обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність.

У підрозділі 2. 1. «Загальні засади визначення об’єктивної сторони злочину» встановлено ознаки, які характеризують об’єктивну сторону завідомо неправдивого показання. Вказано, що визнання ознак обов’язковими чи факультативними залежить від конструкції диспозиції норми закону про кримінальну відповідальність. Орієнтуючись на визначення, що наведено в ст. 384 КК, обов’язковими ознаками цього злочину є суспільно небезпечне діяння, спосіб та обстановка вчинення злочину.

У підрозділі 2. 2. «Суспільно небезпечне діяння та спосіб його вчинення» охарактеризовано такі ознаки об’єктивної сторони завідомо неправдивого показання, як суспільно небезпечне діяння та спосіб учинення злочину. Суспільно небезпечне діяння вказується в диспозиції статті через законодавчі формулювання: «неправдиве показання свідка», «неправдиве показання потерпілого», «неправдивий висновок експерта», «неправильний переклад, зроблений перекладачем», «неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна». Перелічені діяння є не тільки альтернативними за видом їх виконання, але й за суб’єктом їх учинення.

На підставі існуючих поглядів учених-криміналістів вказано на розуміння обману як способу вчинення злочину. Наголошено на тому, що обман пронизує всю об'єктивну сторону складу злочину та впливає у тому числі на характер засобів та знарядь вчинення злочину, обстановки, місця та часу його вчинення.

Діяння як ознака об’єктивної сторони складу злочину запропоновано описати у конструкції диспозиції ст. 384 КК через термін «надання», який безпосередньо вказує на діяльність. Таке доповнення акцентує увагу на динамічному, активному характері поведінки свідка, потерпілого, експерта, перекладача, оцінювача.

Проблема обману як способу вчинення даного злочину стосується дискусійної проблеми надання неправдивої інформації у формі бездіяльності. Наголошено на тому, що “пасивний обман” може мати місце за умов: 1) існування обов’язку певної дії; 2) утримання від цієї дії (умовчання, приховування). Щодо існування обов’язку діяти певним чином, то відповідно до норм процесуального права такі обов’язки для свідка, потерпілого, експерта та перекладача передбачаються. Щодо можливості утримання від певних дій, то вказано, що така поведінка також може мати місце. Однак в цьому випадку мова може йти лише про змішане діяння. Цей підхід підтверджено наявністю законодавчої практики в Болгарії, Польщі, Швеції тощо. За узагальненням вироків, винесених за ст. 384 КК надання завідомо неправдивої інформації у формі активної дії зустрічається у 33, 9%, змішане діяння становить 66, 1%.

В контексті активної дії та змішаного діяння вказано на обмову, самообмову та неправдиве алібі. Зроблено висновок про достатньо часті випадки вчинення даного злочину у формі використання системи правоохоронних органів у інших цілях (порівняно з обмовою, самообмовою та неправдивим алібі).

Для визначення діянь, що полягають у наданні завідомо неправдивого показання свідка чи потерпілого, висновку експерта, перекладу, зробленого перекладачем, звіту оцінювача про оцінку майна, виокремлено такі ознаки: протидія органам правосуддя по формуванню доказів; зв’язок із попереднім юридичним процесом (дізнання, досудове слідство, судовий розгляд, виконавче провадження) ; трансформування специфічної інформації, що відповідає дійсності, у неправдиву; відображеність такої інформації у матеріальних носіях, передбачених законом. Відповідно до цих ознак щодо кожного діяння сформульовані визначення.

Момент закінчення завідомо неправдивого показання визначається підписанням відповідним суб’єктом протоколу (іншого носія інформації), куди занесена неправдива інформація за ст. 384 КК, та відповідним оформленням цього протоколу (іншого носія інформації). Щодо змішаного діяння, то в цьому випадку момент закінчення пов’язується із закріпленням наданих показань та їх відображенням у відповідних протоколах.

Опитування суддів, слідчих та судових експертів продемонструвало, що ст. 384 КК потребує змін. Зокрема, на це вказали: судді – 74, 1%, слідчі – 57, 9%, судові експерти – 35, 3%. На необхідність розширення суб’єктного складу з них зазначили: 20, 7% (судді) ; 47, 4% (слідчі) ; 17, 6% (судові експерти). Кримінальна відповідальність спеціаліста передбачається деякими країнами СНД, Балтії, а також В’єтнаму, КНР, Монголії, Польщі, Сан-Маріно. Порівнюючи КК України із КК інших держав, у яких передбачено відповідальність спеціаліста за надання неправдивого висновку (показання), слід зауважити, що наявність відповідальності в КК має залежати від того чи занесені показання або висновок спеціаліста до переліку фактичних даних, які можуть бути доказами. Суспільна небезпечність неправдивого висновку спеціаліста зумовлюється тим, що за КПК спеціаліст може вплинути на формування доказів. ЦПК та КАС передбачає аналогічну можливість щодо участі спеціаліста у процесі.

У підрозділі 2. 3. «Обстановка вчинення злочину» описується обов’язкова ознака об’єктивної сторони завідомо неправдивого показання (ст. 384 КК) через законодавче зазначення “під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України або в суді”.

Обстановку як об’єктивну ознаку складу завідомо неправдивого показання запропоновано окреслити за допомогою вказівки у диспозиції ст. 384 КК