Кримінально-виконавча установа як суб’єкт виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі

 

ХОРОШУН О. В.,

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри кримінально-правових

дисциплін

(Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ)

У статті досліджуються особливості діяльності кримінально-виконавчої установи як суб’єкта виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Надано пропозиції щодо вдосконалення діяльності виправних колоній як суб’єктів виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Ключові слова: кримінально-виконавча установа, довічне позбавлення волі, установа виконання покарання, виправні колонії, сектори максимального рівня безпеки, приміщення камерного типу, виправна колонія максимального рівня безпеки.

 

 

Кримінально-правова протидія злочинності здійснюється за допомогою реалізації кримінальних покарань, перелік яких істотно змінився останніми роками. У Кримінальному кодексі України (далі – КК України) з’явилися нові види покарань, серед яких і довічне позбавлення волі.

Виконання призначених судом покарань є необхідною умовою боротьби зі злочинністю. Воно здійснюється специфічними засобами у формах, установлених кримінально-виконавчим законодавством. Для виконання покарань створюються спеціальні державні органи й установи. У системі державних органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, важлива роль належить установам, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі, – виправним колоніям.

Проблема виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі, будучи однією з найбільш гострих проблем науки кримінально-виконавчого права, виявилася найменш розробленою в сучасній юриспруденції. Відповідно, виникає потреба у грунтовному дослідженні кримінально-виконавчої установи як суб’єкта виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Питанням дослідження кримінально-виконавчих установ, у яких відбувають покарання особи, засудженні до довічного позбавлення волі, приділяли свою увагу такі вчені, як Є. Ю. Бараш, І. Г Богатирьов, Т. А. Денисова, Т. В. Дуюнова, Б. О. Кирись, В. П. Козлов,

О. В. Кокурін, О. Г. Колб, В. В. Кондратішина, Н. Ю. Максимова, Л. О. Мостепанюк, Ю. В. Ні- кітін, С. І. Скоков, Ю. В. Славінська, А. Х. Степанюк, Л. О. Стрелков, С. В. Царюк та інші.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження особливостей діяльності кримінально-виконавчої установи як суб’єкта виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а також формулювання пропозицій щодо вдосконалення діяльності виправних колоній як суб’єктів виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Результати дослідження. Виправні колонії перебувають на завершальній стадії боротьби зі злочинністю, і від результатів їхньої діяльності залежить як загальний стан боротьби зі злочинністю, так зокрема й боротьба з рецидивною злочинністю [16, с. 3-18; 15, с. 146]. У своїй сукупності ці установи утворюють певну систему. Вона має низку ознак, характерних для кожної системи: сукупність елементів, що її утворюють; особливі функції й структура; специфічні форми взаємодії з іншими системами та середовищем [14, с. 15].

Тому велику роль у забезпеченні ефективності покарання у вигляді позбавлення волі відіграє місце його відбування. Чинна на сьогодні система виправних колоній дає змогу на якісно новому рівні диференціювати й індивідуалізувати виконання покарання у вигляді позбавлення волі з урахуванням особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки, мотивів учиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання. Як справедливо зазначає М. С. Пузирьов, особливе місце принципу диференціації й індивідуалізації виконання покарань у системі інших принципів кримінально-виконавчого законодавства полягає в тому, що саме він визначає наявну на сьогодні систему місць відбування покарань [11, с. 138]. Це повною мірою стосується й покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Указівка на місце відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі міститься у ст. ст. 11 «Види органів і установ виконання покарань» і 18 «Виправні колонії» Кримінального виконавчого кодексу України (далі – КВК України), виходячи зі змісту яких місцями відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі є такі:

• для чоловіків:
• виправна колонія максимального рівня безпеки;
• сектор максимального рівня безпеки виправної колонії середнього рівня безпеки.
• для жінок:
• виправна колонія середнього рівня безпеки;
• сектор середнього рівня безпеки виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Сектори максимального рівня безпеки створюються й функціонують відповідно до «Положення про сектор максимального рівня безпеки при виправній колонії середнього рівня безпеки» (затверджено Наказом ДДУПВП від 28 липня 2005 р. № 124, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 серпня 2005 р. за № 881/11161) [9]. Згідно з цим нормативно-правовим актом, сектор є структурним підрозділом виправної колонії середнього рівня безпеки, на території якої він створений, і розташовується в ізольованому (локальному) секторі житлової зони колонії на базі капітально побудованих приміщень камерного типу. Облік засуджених, які тримаються в секторі, їх комунально-побутове забезпечення, організація нагляду, працевикористання, оперативна, соціально-виховна та психологічна робота з ними здійснюються відповідними службами колонії.

У секторі засудженим установлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки, з організацією суворо регламентованого розпорядку дня, який затверджується наказом начальника колонії та додається до плану нагляду.

Виконання покарання передбачає здійснення на засуджених не лише карального, а й виправного впливу. Як не раз зазначалося юристами, психологами, педагогами й соціологами, практика виконання покарань свідчить, що процес виконання та відбування покарань справляє як позитивний вплив на засуджених, так і містить у собі численні негативні наслідки для їх особистості [3, с. 72].

Вітчизняна пенітенціарна наука так розкриває суперечливу природу позбавлення волі: 1) маючи за мету максимально пристосувати людину