Кримінально-виконавча установа як суб’єкт виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі

Строк призначеного судом покарання суттєво впливає на поведінку засудженого в період адаптації. Окрім цього, він є своєрідним упорядником кримінально-виконавчих відносини між засудженими та органами й установами, які виконують кримінальні покарання [17], що сприймається засудженими як установочна модель поведінки на майбутнє. Так модель формується на перспективу, включає можливість зміни умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі шляхом переведення:

• із приміщень камерного типу, у яких тримаються дві особи, до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, установленому законодавством, – після фактичного відбуття в таких приміщеннях не менше як п’ятнадцяти років строку покарання;
• із багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки – після фактичного відбуття в таких приміщеннях не менше як п’яти років строку покарання (ч. 2 ст. 151-1 КВК України) ;
• також актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше ніж двадцять п’ять років (ч. 2 ст. 87 КК України). Засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше ніж двадцять років призначеного покарання (ч. 7 ст. 151 КВК України).

Як справедливо зазначають І. Г Богатирьов і С. В. Царюк, «... засуджені, потрапляючи у виправну колонію, оцінюють навколишнє середовище в силу своїх психічних якостей, притаманних кожній особистості, і на основі власного життєвого та кримінального досвіду будують свою поведінку» [2, с. 72]. Ураховуючи це, варто зосередити увагу на активному залученні до вивчення засуджених штатних психологів установ виконання покарань, через те що зміст роботи психолога якраз і зводиться до того, щоб допомогти засудженому в подоланні труднощів адаптаційного періоду, викликаних зміною звичного оточення. Його діяльність повинна бути спрямована на вивчення психологічних станів засуджених, викликаних усвідомленням провини або, навпаки, усвідомленням хибності вироку, яке повинно здійснюватися на основі наявних психодіагностичних методик [5, с. 7-8].

Індивідуально-психологічний вплив кари полягає в тому, що покарання у вигляді довічного позбавлення волі тягне за собою зміну ставлення оточуючих до злочинця, його дії засуджуються суспільством з метою привести його до визнання аморальності своєї протиправної поведінки, породити бажання до виправлення (ресоціалізації) [6, с. 171].

Так, згідно з п. 8 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (затверджені Наказом ДДУПВП від 25. 12. 2003 р. № 275, зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 31. 12. 2003 р. за № 1277/8598)  (далі – ПВР УВП) [10], у виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції у звичайних жилих приміщеннях і приміщеннях камерного типу (далі – ПКТ). У виправних колоніях максимального рівня безпеки з триманням засуджених у ПКТ на території, де розташовані ці приміщення, розташовуються ДІЗО, ОК, камери для праці засуджених, карцер. Біля цих приміщень обладнуються дворики для прогулянки засуджених. У секторах для тримання засуджених до довічного позбавлення волі двері лазні та прогулянкових двориків в обов’язковому порядку обладнуються кватирками для зняття й одягання наручників на засуджених. У двориках обладнуються гімнастична перекладина та паралельні бруси, у ПКТ – спеціальні ізольовані приміщення для проведення соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, надання їм телефонних розмов, побачень із адвокатами, іншими особами та здійснення особистого приймання засуджених.

У спеціальному приміщенні для проведення соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі, побачень їх із адвокатами, іншими особами та здійснення особистого приймання цих засуджених встановлюються вмуровані в підлогу або відкидні стіл і стілець для засудженого, які відгороджуються металевими ґратами з отвором, розміром 30 см на 15 см, і дверима, обладнаними механічним замком. Стіл і стілець для представника адміністрації встановлюються так, щоб засуджений не мав змоги перешкодити представнику адміністрації вільно вийти з камери. Стіл в обов’язковому порядку обладується кнопкою тривожної сигналізації з виводом на пульт чергової частини.

Приміщення медичної частини відгороджується парканом суцільного заповнення. Для надання медичної допомоги засудженим до довічного позбавлення волі додатково обладнуються палати-камери для ізоляції й лікування таких засуджених, хворих на інфекційні, соматичні захворювання, а також палати для проведення маніпуляцій, перев’язок і стаціонарного лікування.

В організації виховного впливу, на нашу думку, особливе значення має врахування не лише соціально-демографічних, кримінально-правових, кримінально-виконавчих ознак «довічників», а й значною мірою їх психолого-педагогічних особливостей, суб’єктивного стану під час відбуття покарання. На думку 64% опитаних співробітників, для більшості засуджених до довічного позбавлення волі переважає прагнення вижити; 28 респондентів уважає, що засуджені відчувають відсутність життєвої перспективи; 26% відзначають наявність агресії у «довічників»; у відповідях на питання анкети також указується на повну апатію засуджених (12%) і відсутність бажання жити (10%).

Психолого-педагогічне обстеження, проведене фахівцями, виявило, що суб’єктивний стан засуджених в умовах довічного позбавлення волі характеризується «високою тривожністю і переживаннями загрози», «низькою стійкістю до стресу», водночас вони демонструють «радикальну і нестійку позицію» [7, с. 13-15]. Радикалізм і непоступливість засуджених виявляються в учиненні дисциплінарних проступків – невиконання розпорядку дня (57, 8%) ;