Культурна спадщина Галицько – Волинської держави

Складання асоціативного куща:

 

Учитель. Культура Галицько- Волинської держави 12 – 13 століть є складовою частиною культури давньоруської. На території Галицько – Волинського князівства сформувалась самобутня культура, яка не лише успадкувала традиції Київської Русі, але й увібрала чимало культурних надбань західних країн. Своїми витоками мистецтво Галицько – Волинського князівства пов’язане зі спільною для всіх давньоруських князівств і є скарбницею української культури. Але завдяки своєму географічному положенню й зв’язкам із західноєвропейськими державами, Галицько -Волинське князівство привнесло в свою культуру елементи романського, а згодом і готичного стилів. Романські традиції накладаються на візантійсько – київські як в архітектурі, так і в живописі, виявляючи чималу самобутність й оригінальність. Про це ми і дізнаємося на сьогоднішньому уроці, преставивши проект на тему: «Культурна спадщина Галицько – Волинської держави».

Метою нашого проекту є…

Що ви очікуєте від уроку?

дізнатися більше про культурну спадщину Галицько – Волинської держави;

поділится знаннями;

навчитися розуміти мистецтво;

бути відповідальним, відповідальною;

вчитися висловлювати власну думку;

вміти слухати інших і т. д.

 

Працюючи над проектом, клас було поділено на групи: «Науковців», «Літописців», «Архітекторів», Живописців», які разом працювали над проектом.

 

Тож не будемо зволікати з часом і надамо слово групам.

Виступ першої групи «Науковців»

 

1 -ий учень. Ми працювали над проблемним питанням «Розвиток освіти та писемності в добу Галицько – Волинської держави». Опрацювавши матеріал підручника, додаткову літературу, Інтернет – ресурси, ми вивчили це питання і почнемо свою розповідь такими словами:

Роль освіти та писемності завжди була ознакою могутності та культурності будь – якої держави. Книги – це ріки, що наповнюють світ, це джерело мудрості, адже в них глибина незміряна…

У Галицько – Волинському князівстві центрами освіти були єпископські кафедри, монастирі, парафіяльні громади. У Галичині й на Волині існували школи. Учителями, як правило, були священники і дяки. Приходські школи давали початкову освіту. Тут дітей навчали читати, писати і рахувати.

Доволі поширеними були школи для підготовки різних ремісничих професій і купців. Школи при єпископських кафедрах готували майбутніх священників. Крім шкільних предметів, тут навчали співу, основам православного віровчення та моралі.

« Повсюдно у містах (і при церквах у сільській місцевості) існували школи, в яких навчали елементарної грамоти. Наявність таких шкіл на Волині засвідчує житіє іконописця Петра. У семирічному віці батьки віддали його «книжкам навчатися». Про значне поширення освіти, принаймі серед заможних кіл населення Галицько – Волинської Русі, опосередковано свідчать пам’ятки давньоруської писемності 12 – 13 століть.

Тут же записано: «… в тивуна, князя Володимира Васильковича, Петра був син на ім’я Лаврентій, його ж віддав навчатися святим книгам…».

«… був він книжник і філософ, якого не було в усій землі й по ньому не буде».

 

2-ий учень. Після закінчення початкової школи випускники продовжували навчатися самостійно. Заможні люди наймали вчителів для навчання своїх дітей у домашніх умовах. Пізніше вони їхали здобувати вищу освіту за кордон, оскільки в Україні у той час університетів ще небуло.

На той час у Європі найголовнішою мовою була латина. Вона була мовою міждержавного спілкувння, мовою науки і культури. Усі документи писали на латині. Якщо людина хотіла досягти успіху в житті, займати державні посади, вона повинна була знати латинську мову. І взагалі людину, яка володіла трьома мовами – грецькою, латинською, одною з європейських мов, називали ідеальною.

Ці люди були освіченими, вони писали тексти грамот, вели дипломатичне листування.

Збереглися грамоти, написані латинською мовою, які галицько – волинські князі надсилали до Німеччини. У Львівському архіві найдавнішим документом є папська грамота 13 століття, надіслана на Русь.

3-ій учень. Галицькі храми і монастирі були головними місцями зберігання книжкових багатств князівства. Так, студійний монастирський устав, який діяв у Галичі, вимагав створеня при монастирях бібліотек. Найбільша книгозбірня знаходилася при Успенському кафедральному соборі. Цьому сприяв його фундатор, князь Ярослав Осмомисл.

З розповідей галицько – волинського літописця від 1288 року дізнаємося, що для повноцінного відправлення церковно – літургійного правила ритуалу потрібен корпус книг – Євангеліє, Служебник, Молитовник, Тріод, Перемийники і дві найважливіші книги церковного світу – Октоїх та Ірмологіон.

В Галичі були створені видатні пам’ятки давньоруської писемності: Добрилове Євангеліє 1164 року, Галицьке Євангеліє 1266 року, «Євангеліє тлумачення слова Святого Георгія», «Поучення Георгія Сіріна» (13 ст.).

4-ий учень. Любов до знань і освіти виявлялась у представників панівної верхівки та заможних людей також у розкішному оздобленні книжок.

В літописі записано: «В єпископію Перемишльську дав князь Володимир Василькович Євангеліє – апракос, обкуте золотом з перлами, яке він сам колись переписав.

А в Чернігів до єпископії він послав Євангеліє – апракос, писане золотом, обкуте сріблом з перлами, а посередині його обкладинки було викладено образ Спаса у фініфті. «

1 – ий учень. З наведених цитат можна зробити