Культурна спадщина Галицько – Волинської держави

Учитель. Дякуємо групі «Науковців» за чудову розповідь про писемність та освіту Галицько – Волинського князівства. На підтвердження того, що освіта та писемність успішно ровивалася, переглянемо відео.

 

Надамо слово другій групі «Літописцям»

 

 

1-ий учень. Ми працювали над питанням «Розвиток літописання в період існування Галицько – Волинської держави» і дізналися, що літописання на цих землях з’явилось дуже рано.

Історико -літературні повісті, логічним і високохудожнім продовженням і підсумком яких став Галицько – Волинський літопис, народжуються в Галичині досить рано. Першою галицькою повістю серед тих, які дійшли до нас, була оповідь про осліплення 1097 р. Давидом Ігоровичем волинським теребовлянського князя Василька Ростиславича. Ця повість вийшла з -під пера якогось Василія, здогадно, дружинника осліпленого князя.

До нашого часу збереглися такі яскраві літературні пам’ятки галицько – волинського походження: Бучацьке Євангеліє (13 ст), Холмське Євангеліє (13 ст), Хутинський Служебник (13 ст.), Христинопільський апостол (12 ст.).

Для книжної культури княжого Галича особливо показовим є той факт, що представники вищої духовної ієрархії взяли щонайактивнішу участь у написанні Галицько – Волинського літопису – визначної пам’ятки україської писемності 13 ст. Авторами книги, а це не підлягає жодному сумніву, були: княжий печатник, а згодом митрополит Кирило, письменник – професіонал Тимофій і холмський єпископ Йоан. Так, російський академік Б. Рибаков вважає книжника Тимофія автором тих частин Галицького літопису, де викладено події з 1218 по 1228 рік. У політичному маніфесті Тимофія відчувається ерудиція доброго знавця Біблії і літературний талант, його вміння вибудувати на основі сюжетів старозавітної історії, зокрема Книги Вихід, суспільний протест проти ворохобників Галицької землі.

2-ий учень. Галицько – Волинський літопис був відкритий 1809 р. знаменитим істориком М. Карамзіним. Він винайшов для науки рукопис Іпатіївського зводу, заключною частиною якого якраз є наше джерело, що складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: літопису Данила Галицького (1205 – 1258 рр.) і Волинського літопису (1258 – 1290 рр.) Це джерело є історико – літературним і публіцистичним твором, присвяченим історії Галицько – Волинської Русі, інших руських князівств, а також Угорщини, Польщі, Австрії, Литви і землі ятвягів. У першій частині літопису розповідається про життя і діяльність Данила Галицького. Друга присвячена історії Волині й розпочинається 1260 роком. У цей літопис увійшли величальні пісні, подібні до тих, яку співав славетний перемишльський співець Митуса, покараний за непокору князю Данилу.

3 – ий учень. Галицько – Волинський літопис спочатку був літературним твором, і лише згодом переписувачі проставили у ньому хронологію – «літа». Напевно, тому цей літопис вирізняється яскравою, образною мовою, наявністю багатьох приповідок і народних переказів. У тексті літопису, написаному книжною слов’янською мовою, є багато слів, які були характерними для тодішньої української розмовної.

 

 

Складовою частиною культури є архітектура – система будiвель та споруд, що формують просторове середовище для життя i дiяльностi людей. Це можугь бути окремі будiвлi, архiтектурнi ансамблі, майдани.

Як розвивалася архітектура у Галицько – Волинській державі розкаже нам наступна група – група «Архітекторів».

1 -ий учень. Ми підготували заочну мандрівку «Видатні пам’ятки архітектури Галицько – Волинської держави»

Історики та археологи справедливо вважають наявність кам’яних палаців і храмів одним із головних свідчень високого рівня соціально – економічного розвитку давньоруських міст. Галицькі і волинські міста багаті на кам’яні споруди. Перші такі храми з’явились на території Галицько – Волинської

Русі дуже рано: з кінця ІX – на початку Xст. Однак то був влив західної, в даному разі чеської архітектури. До цього часу вчені відносять й розкопані в Перемишлі рештки білокам’яної церкви – ротонди з круглою алтарною абсидою.

Найбiльш вiдомими архiтектурними пам’ятками на територiї Галицько – Волинського князiвства будували переважно з дерева. Перлиною дерев’яної архiтектури була наскельна фортеця IХ-ХІVст. Тустань.

Тустань – наскельна фортеця у Галицькій землі. Згадана в літопису серед давньоукраїнських міст, які 1340 – 1349 рр. були захоплені Казимиром ІІІ Великим. На основі джерел 16 століття на місці ранішого городища, розташованого на терасі, яка здіймається на 50 м. над долиною. Тустань споруджена з дерев’яних балок на скелях Камінь, Гострий Камінь і Мала Скеля. Вирубані в скелях пази дають можливість припустити існування 5 – поверхової будівлі. Усередині фортеці було споруджено кілька цистерн для зберігання води.

У 1994 р. постановою Кабінету Міністрів України на території Тустань засновано державний історико – культурний заповідник.

2 -ий учень. З каменю будували спочатку лише храми, рiдше – князiвськi палати. До наших днiв збереглися рештки Успенського собору у Володимирi, збудованого в 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля має

простий, але водночас величний вигляд. Зверніть увагу на аркоподібні склапіння собору, плавність форм.

Його сучасник – Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом 1157 р., зберігся до нашого часу у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він