Людський фактор у проблемі збереження життєдіяльності людини

Іммобілізація зменшує небезпеку розвитку ускладнень - ушкодження гострими уламками кісток, кровоносних судин, нервів, м’язів.

При відсутності якого-небудь транспорту слід нести постраждалого до лікарського закладу у ношах, імпровізованих носилках, за допомогою лямки або на руках. Медичні ноші забезпечують найспокійніше положення постраждалому, полегшують завантаження у транспорт, вивантаження та перекладання на ліжко, візки-каталки або операційний стіл. Переносити на ношах можуть 2-4 людини.

Положення хворого на ношах визначається характером ушкодження або захворювання. Перш ніж вкласти хворого, слід за допомогою подушки, ковдри, одягу тощо, надати поверхні ношів форму, необхідну для створення хворому зручного для транспортування положення. Вкладання на ноші здійснюють наступним чином. Ноші встановлюють поруч з постраждалим збоку пошкодження (при травмуванні хребта з будь-якого боку). Дві-три людини зі здорового боку стають на коліно, обережно підкладають руки під постраждалого та одночасно піднімають його. У цей час третя або четверта людина кладе підготовлені ноші під постраждалого, а ті, хто піднімає, обережно вкладають його на ноші, усю увагу надаючи ушкодженій частині тіла. У траншеї, вузькому проході ноші під постраждалого можна підкласти з боку голови або ніг. При транспортуванні у холодну пору року хворого необхідно тепло вкрити.

Перенесення на ношах повинна здійснюватися за умови виконання декількох правил. При русі рівною поверхнею хворих слід нести ногами вперед. Якщо хворий знаходиться у дуже тяжкому стані (непритомність, велика крововтрата і т.д.), то його потрібно нести вперед головою. Це необхідно для того, щоби людина, що йде ззаду, мала змогу бачити обличчя постраждалого, помітити погіршення стану та, припинивши транспортування, надати допомогу. Носильники не повинні йти в ногу; пересуватися потрібно неквапливо, короткими кроками, при можливості уникати нерівних поверхонь. Вищий носильник повинен нести нижній кінець ношів.

При підйомі угору, сходами, хворого потрібно нести головою уперед, а при спуску - головою назад. Хворих з переламаними кістками нижніх кінцівок при підйомі краще нести вперед ногами, а при спуску - навпаки. Під час спуску та підйому ноші повинні бути завжди у горизонтальному положенні. Це легко досягається наступними простими прийомами. При підйомі людина, що йде позаду, піднімає ноші до рівня своїх плечей, а при спуску це повинна зробити людина, що йде попереду.

При відсутності спеціальних ношів їх можна виготовити з підручних засобів (жердини, дошки, пальта, ковдри, мішка тощо). Такі імпровізовані ноші обов’язково повинні бути міцними, спроможними втримати вагу тіла. При перенесенні на жорстких імпровізованих ношах під хворого необхідно підкласти щось м’яке (сіно, одяг, трава і т.п.). Носилкову лямку можна зробити з 2-3 ременів, шматка брезента, простирадла, рушників, товстої мотузки та ін.

Транспортна іммобілізація при ушкодженні ключиць та лопаток

При переломах ребер і ключиці перевозити краще в положенні сидячи. При важкому стані, коли пацієнт не може сидіти, транспортування здійснюють на носилках з доданням хворому напівсидячого положення. Транспортування при переломах кісток тазу здійснюється в положенні на спині. Транспортна іммобілізація (відносна) досягається доданням кінцівці особливого положення: нижні кінцівки трохи згинаються в колінних і тазостегнових суглобах, під коліна підкладають тугий валик з ковдри, одягу і ін. заввишки 25-30 см, стегна декілька розводять в сторони і фіксують (бинт, рушник) на рівні колінних суглобів для попередження зісковзування їх з валика. Поранених з пошкодженнями кісток нижніх кінцівок після іммобілізації шиною транспортують на носилках в положенні лежачи на спині. При переломах кісток верхніх кінцівок транспортувати можна в положенні сидячи. При всіх травмах і захворюваннях, що супроводжуються шоком, а також значною крововтратою, транспортування слід здійснювати тільки в положенні лежачи з підведеним ножним кінцем носилок для зменшення знекровлення головного мозку. Хворі з легеневими кровотечами надзвичайно чутливі до перевезення. Доставка таких хворих з будинку до лікувальної установи повинна здійснюватися в напівсидячому положенні спеціальним санітарним транспортом. 

При цьому необхідно дотримуватися особливої обережності, уникаючи трясіння і різких рухів повітря, що може викликати кашель і тим самим підсилити кровотечу. Хворих з гострими захворюваннями органів черевної порожнини (гострий апендицит, гострий холецистит, гострий панкреатит, утиск грижі, кишкова непрохідність і др.), з харчовими отруєннями, отруєннями кислотами, лугами, газами, отрутами транспортувати слід в положенні лежачи або в підлогу у сидячому положенні.

Синдром тривалого здавлювання або травматичний токсикоз. Причини розвитку, основні ознаки, особливості надання першої медичної допомоги

Травматичний токсикоз (синдром тривалого здавлювання) - розвивається як наслідок тривалого здавлювання тканин. Фактори, які зумовлюють тяжкість ушкодження: локалізація здавлювання, його тривалість, обсяг, сила, вік потерпілого.

Основні ознаки травматичного токсикозу: місцеві (біль у місці здавлювання, набряк тканин, крововилив, пухирці) та загальні ознаки травматичного шоку.

Перша медична допомога при травматичному токсикозі та її послідовність: визволення від здавлювання, туга пов'язка, джгут вище місця здавлювання, накладання стерильної пов'язки при наявності ран, іммобілізація кінцівок, знеболювання, застосування холоду, зігрівання потерпілого, транспортування до лікувального закладу.

Шляхи та методи введення ліків. Прояви негативної дії ліків при повторному і тривалому їх введенні. Профілактика алергічних реакцій

До парентеральних шляхів введення ліків належать нашкірний, ін'єкційні, інсталяційний, інгаляційний, введення методом електрофорезу.

Нашкірний шлях введення придатний для ліків, що добре всмок­туються через непошкоджену шкіру. Наприклад, нітрогліцерин