Людина та комунікація

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

пропаганди й маніпуляції, що нагадує повернення до тоталітарно-інструментальної моделі ЗМК, особливо у сфері національних телевізійних мереж. Ця модель відмовляла пресі в самостійності й підміняла інформування агітацією та пропагандою. У період становлення незалежності ЗМК проникають у політичну сферу й перетворюються на один із найважливіших інструментів реалізації політичного процесу. Виявилося, що преса здатна апелювати до громадськості, оминаючи такі традиційні суспільні інститути, як політичні партії та організації, церква, школа, сім'я тощо. Вона починає виступати активним суб'єктом політичного життя. У пересічного громадянина формується уявлення, що демократія – це коли політику роблять не в кабінетах або стінах парламенту, а на шпальтах популярних видань чи на телеекрані. В умовах сучасної української економіки перетворити інформацію на справжній товар і ефективно продавати його поки що не вдається, навіть самоокупність друкованих, а тим більше електронних ЗМК практично неможлива: ні продаж, ні реклама не здатні покрити всіх витрат. За таких умов годі й чекати інвестора, який захотів би вкладати гроші в медійні проекти заради них самих, – надто великий і абсолютно невиправданий з погляду бізнесу ризик. Залишається інвестування з метою отримання майбутніх політичних дивідендів, оскільки право визначати редакційну політику та спрямованість того чи іншого ЗМК може відшкодувати витрати. Таким чином, перестав бути вагомим і той факт, що ступінь свободи преси визначається державною, громадською або приватною формою власності на неї. Укладаючи концептуальні моделі комунікації, виділяють два їх типи: “трансмісійну” та “символічну”. У першій моделі акцент зроблено на тому, що масова комунікація – це, перш за все, процес передачі інформації (досить часто спрямований в одному напрямку) від передавача до приймача. У другій основним є уявлення про масову комунікацію як про акт спілкування, певний “символічний” обмін, у який передавач та приймач включені більш-менш рівномірно. Суб'єктність ЗМК як самостійного інституту в політичних відносинах знайшла своє вираження завдяки обстоюванню громадських інтересів, посередницької місії з налагодження діалогу в питаннях національного, державного самовизначення та майбутнього соціальнополітичного стану, інформаційних обмінів між представниками політичних сил і громадянами [4; с. 4-7].

2. Розвиток комунікації за сучасних умов

За сучасним розвитком життя, доцільним видається розгляд питання права громадянина на інформацію. Право громадян на інформацію є одним із найістотніших показників демократизму суспільства й держави. Оскільки інформаційні ресурси є одними з найважливіших і найвагоміших національних багатств країни, а витрати на інформацію та інформатизацію найбільше виправдовують себе в економічному, духовному та інших відношеннях, прийнятий у 1992 р. Закон «Про інформацію» відкриває їй дорогу до ринку і водночас передбачає наявність системи її охорони (це стосується насамперед інформації, яка становить державну та інші таємниці). Зважаючи на те, що обмін інформацією є одним із найбільш прогресивних і масштабних напрямів міжнародного співробітництва, Закон «Про інформацію» визнає доцільною і необхідною участь нашої держави у цьому співробітництві. Водночас, грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення її незалежності, він проголошує і закріплює інформаційний суверенітет України і його гарантії в галузі обміну інформацією. Під інформацією, наголошується в Законі, слід розуміти офіційні документовані або публічно оголошені відомості про факти, події, явища й процеси, що відбуваються в державі, суспільстві і навколишньому природному середовищі. Глибоке вивчення Закону «Про інформацію» є неодмінною умовою оволодіння загальними правовими основами одержання, використання й поширення (офіційної документованої) інформації в основних сферах суспільного й державного життя України. Кожен журналіст мусить добре знати систему інформації, її джерела, режим доступу до неї, коло учасників інформаційних відносин, порядок охорони інформації. Інформаційні відносини виникають у політичній, економічній, духовній (культурній), соціальній, науково-технічній та міжнародній сферах життя й діяльності суспільства і держави з приводу одержання, використання, поширення та охорони інформації. Основними принципами інформаційних відносин є: право громадян на одержання інформації; відкритість, доступність інформації; правдивість і якість інформації; повнота і точність інформації; об'єктивність і достовірність інформації; ефективність і надійність інформації: законність і етичність інформації; відповідальність за порушення законодавства про інформацію. Інформаційна політика – це головні напрями і способи діяльності держави в галузі інформації. Мета цієї політики передбачає: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню і збагаченню національних інформаційних ресурсів; створення єдиної системи охорони інформації; формування «інформаційного суспільства»; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України. Суб'єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава (державні органи), які одержують, споживають, використовують інформацію в процесі своєї діяльності, а також упорядковують, переробляють і поширюють її. Суб'єктами інформаційних відносин можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства. Кожен суб'єкт інформаційних відносин може бути одержувачем, споживачем, виробником, створювачем, переробником і розповсюджувачем інформації, тобто має право виконувати функції будь-якого учасника інформаційної діяльності. Об'єктом інформаційних відносин є офіційна документована, зареєстрована, упорядкована або публічно розповсюджувана інформація про факти, події, явища, процеси в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, екологічній та міжнародній сферах [2; с. 60-62].

Термін інформация по сенсу співвідноситься з категорією знання і визначається, як – відомості про що-небудь, які були організовані і передані. Базові складові соціальної комунікації: соціальні суб'єкти (індивіди, групи, інститути) ;