Майнове страхування та його розвиток в Україні

justify;">Також відомо, що страхування від вогню (пожежі) будівель і споруд, також зародилось дуже давно (Німеччина – 900 р. н. е. виникають перші гільдії пожежників, які створили систему та сформулювали принципи страхування від вогню). Біля 1500р. н. е. з’являються перші «пожежні» контракти, які мали умови відповідальності громади поселень перед мешканцями у випадках, коли втрати від пожежі будуть більші ніж можливості погорільця. Майже одночасно виникає страхування посівів від знищення та пошкодження стихією (градом, посухою, зливою і т. п.).

В Україні чумаки, що просувалися по «чумацькому шляху» створювали класи взаємодопомоги для відновлення транспортних засобів (волів чи візків) при їх загибелі чи пошкодженні в період перевезення вантажів. У поселеннях гуртом проводили так звану «толоку» на користь однієї родини, якщо трапилась біда – пошкодження зазнала будівля, котру треба було відбудувати чи повністю збудувати. Класичне страхування до України прийшло із Західної Європи ще на початку XVIII ст.

У Полтаві було створено товариство взаємного страхування від вогню. Згодом порівняно великі товариства цього спрямування з’явились також у Києві, Харкові та Одесі. Такі товариства здебільшого обслуговували великих домовласників, купців і фабрикантів. У більшовицькій Росії всі види проведення страхувань були монополією держави, усі приватні і іноземні товариства були ліквідовані (Декрет Совнаркому « Про організацію страхової справи у Російській федерації» 21. 11. 1918р.). З 1921р. страхування майна державних підприємств і організацій здійснювалося на добровільних засадах, з 4. 09. 1924р. Постановою ЦВК і РНК СРСР запроваджено обов’язкове страхування у промисловості, яке на той час охоплювало практично все майно країни. Страхові платежі (страхові премії) були включені до складу податку з обороту, що зумовило і зміну порядку відшкодування збитків. Тоді ж (1931р.) страхування майна кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли і колгоспи, були теж переведені на державну основу, і всі роботи щодо страхування були доручені створеному на той час Держстраху СРСР, який один єдиний виконував роботи як з обов’язкових видів страхування майна, так і з добровільних видів. Усі страхові платежі фізичних чи юридичних осіб зараховувались до бюджету. Слід сказати ще, що Держстрах СРСР ніколи не був юридичною особою, він завжди входив, як підрозділ до складу Мінекономіки, а згодом до складу Мінфіну СРСР і працював на основі Положення про підрозділ. Це був прямий інструмент держави.

У 1968р. запроваджені нові умови обов’язкового страхування у СРСР майна колгоспів, яке базувалося на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика і страхувальника, що зробило крок уперед у методології формування страхових резервів, збільшенню норми страхового покриття і розширенню переліку страхових подій (зокрема включено посуху). Ефективність цих заходів визначила доцільність переведення на такі умови і державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи).

Протягом 60-70-х років були запроваджені нові види страхування майна. З 1988р. державні підприємства дістали право на здійснення добровільного страхування майна і відповідальності. Але не зважаючи на це, розвиток страхування в СРСР дуже відставав від рівня країн з ринковою економікою, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна форма власності, то й специфічні форми і методи її захисту відсували страхування на другий план. Теза «держава не може сама себе страхувати» так і не була спростована.

Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страхового захисту підприємств в країні значно знизилися в зв’язку з роздержавленням власності. Для цілей захисту майна підприємств значно меншою мірою, ніж у попередні часи, використовуються централізовані грошові резерви держави для відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Тут позначаються і тимчасові фінансові труднощі держави, і значний дефіцит бюджету, що не надають можливостей передбачити у ньому серйозних резервів для такої мети. І це ослабило роль коштів держави у страховому захисті майна підприємств і громадян.

Отже, важливим стає з’ясування значення майнового страхування у створені безпечних умов життєдіяльності суб’єктів господарювання в країні та її громадян, а також розгляд характеристик видів страхових послуг та видів їх надання.

1.2 Значення та принципи надання майнового страхування

Майнове страхування пов'язане з володінням, використанням і розпорядженням майном страхувальника. Майнове страхування об'єднує різні види страхування, які розділяються на дві групи – страхування майна юридичних і фізичних осіб. Страхування майна юридичних осіб включає страхування будівель, споруд, устаткування, транспорту, вантажів і багажу, урожаю, технічних ризиків, фінансових ризиків й інших майнових ризиків. Страхування майна громадян включає страхування автомобілів, нерухомості, домашнього майна, майна в господарствах, домашніх тварин і інших видів майна (рис. 1. 1).

Згідно Інструкції про порядок видачі ліцензії на здійснення страхової діяльності на території України від 15 липня 1996 р. № ЛП-18/78, договір майнового страхування може бути поміщений відносно страхування:

засобів водного транспорту;

засобів повітряного транспорту;

засобів наземного транспорту;

вантажів і багажу;

від вогняних ризиків і ризиків стихійних явищ;

кредитів;

інвестицій;

фінансових ризиків;

судових витрат;

виданих і прийнятих гарантій;

майна іншого, чим перераховано.

 Перелік видів ризиків, від яких може бути застраховано майно (страховий інтерес), теж не можна вважати вичерпним:

пожежі;

повені;

землетруси;

урагани;

зливи;

градобій;

затоплення ґрунтовими водами;

вибухи;

аварії

протиправні дії третіх осіб;

падіння літальних апаратів