Механізм функціонування міжнародних організацій

Регулюючі функції полягають у розробці стандартів поведінки членів організації, методів і форм досягнення цілей, а також в регулюванні відносин з іншими суб'єктами міжнародного права.

Суть координуючої функції полягає в узгодженні інтересів і дій учасників організації. Це особливо важливо для організації універсального характеру, з широкими сферами діяльності, великою кількістю членів й різноманітністю цілей. Такою організацією є, перш за все, ООН. В її структурі утворено навіть спеціальний орган – Економічну й Соціальну Раду (ЕКОСОР) для координації економічної та соціальної діяльності як членів ООН, так і інших її органів організацій.

Оперативні функції полягають у виконанні конкретної роботи організації відповідно з її цілями й компетенцією. Наприклад, серед оперативних функцій ЮНКТАД є такі: обговорення питань торгівлі й розвитку на міжурядовому рівні; ведення переговорів і досягнення консенсусу; технічне співробітництво.

Контролюючі функції полягають у спостереженні за виконанням рішень організації, а також за розвитком ситуації в сфері її діяльності (моніторинг).

Так, контрольна функція ЮНКТАД сформульована таким чином: «моніторинг, здійснення рішень і прийняття наступних заходів».

З метою ефективного здійснення своїх функцій міжнародні організації створюють організаційно-правовий механізм, що передбачає систему постійно діючих органів.

У структурі найбільш значних організацій створюються юридичні органи. 

Як вищі органи виступають конгреси, асамблеї, конференції, іноді їм надається значення генеральних. До складу вищих органів входять усі члени міжнародної організації, і вони працюють посесійно (у пленарному варіанті). На пленарних засіданнях (сесіях) вищі органи вирішують найважливіші питання діяльності міжнародної організації, визначають її стратегію, приймають рішення, при чому ці рішення є остаточними, розглядають питання виборів виконавчих органів, затвердження бюджету та фінансові питання. 

Мають право переглянути та доповнити статут, приймають рішення щодо вступу нових членів до організації або виключення із її складу. Проте вищі органи не виконують оперативних функцій. Найчастіше до складу вищих органів входять представники усіх держав, і тоді такий орган називається пленарним.

Вищим органом ООН є Генеральна Асамблея, яка складається з усіх учасників. Вона обговорює будь-які питання в межах компетенції ООН, надає відповідні рекомендації, визначає політику ООН, її програму й основні напрямки діяльності, затверджує бюджет. В Європейському Союзі вищим органом є Європейська Рада, до якої входять всі голови держав або урядів членів організації. Рада визначає основні стратегічні напрямки діяльності ЄЄ. Аналогічні функції має Рада СЕС?. Вищим станом СНД є Рада голів держав, яка складається з президентів країн-учасниць. Вона приймає рішення з основних питань міжнародного співробітництва. Ці питання являють собою найгостріші проблеми, від вирішення яких залежить саме існування СНД. До них, зокрема, належить визначення зовнішньої політики щодо третіх країн, утворення єдиного економічного простору, участь в колективних збройних у групуваннях тощо.

Під виконавчими органами, зазвичай, маються на увазі ради, комітети, виконкоми, бюро та інші органи, до завдань яких входить проведення в життя рішень, ухвалених вищими органами, прийняття оперативних рішень із питань, що не припускають зволікання, а також з інших поточних питань. Вибори членів виконавчих органів, як правило, здійснюються на основі принципу справедливого географічного представництва.

Виконавчі органи різних організацій мають специфічні назви і склад. Так, наприклад, таким органом в МБРР і МВФ є Рада директорів-виконавців (Виконавча рада). В МАР, МФК і БАТІ він має назву: Виконавчий директорат або просто Директорат. В цих організаціях виконавчий орган виконавчим органом ОБСЄ є Рада міністрів закордонних справ, яка складається з відповідних міністрів всіх країн. В Європейському Союзі виконавчі функції належать Раді Європейського Союзу і Європейській комісії. Рада представлена міністрами всіх країн-членів, але склад їх змінюється в залежності від кола питань, що обговорюються (де – а&о міністри закордонних справ, або економіки, або фінансів тощо).

В СНД постійним виконавчим органом є Координаційно-консультативний комітет; до нього входять по два представника від кожної держави-члена. Крім того, в певній мірі виконавчі й координаційні функції здійснюють Рада голів урядів і Рада міністрів закордонних справ.

Адміністративні органи, зазвичай, представлені секретаріатами. На чолі секретаріату стоїть Генеральний секретар (або директор) міжнародної організації. Завданням секретаріату є організація адміністративно-технічної роботи – від складання найважливіших документів, спрямованих на виконання прийнятих організацією рішень, до їхнього розсилання, реєстрації документів, що надходять, обліку і контролю за повсякденною діяльністю організації та інші питання. У зв'язку з цим персонал секретаріату поділяється на:

•вищі адміністративні посадові особи,

•фахівців

•обслуговуючий персонал. Персона секретаріату виконує свої функції за винагороду, відповідає тільки перед організацією незалежно від окремих її членів.

Взагалі, функції секретаріату дещо ширші за суто адміністративні. Часто він являє собою орган з дуже розгалуженою сферою компетенції. Так, Секретаріат ЮНІДО складається з шести підрозділів: Державних програм і фінансування; досліджень і публікацій; людських ресурсів і підприємництва; промисловості й охорони зовнішнього середовища; інвестицій і технологічного розвитку; адміністративного. Тут адміністративна функція є лише однією серед інших. Секретаріат ОЕСР складається з 13 директоратів, серед яких є адміністративний. В Секретаріаті ОБСЄ серед чотирьох департаментів є адміністративно-бюджетний.

Отже, секретаріат – це розгалужений орган, який часто налічує чимало співробітників. Наприклад, в Секретаріаті ООН їх 20 тисяч.

Комітети і комісії утворюються для вирішення якихось спеціальних питань. Вони поділяються: на: а) статутні (створені на основі статуту, положення), ті, що з'явилися одночасно із заснуванням міжнародної організації, б) створені за необхідністю в процесі її діяльності. Останні можуть бути постійними і тимчасовими. 

Юридичні органи представлені звичайно судовими інстанціями. Вони покликані розглядати суперечки між членами міжнародної організації або іншими суб'єктами міжнародного права, а також юридичними і фізичними особами. Подібними судовими інстанціями можна назвати Міжнародний суд ООН, Європейський суд, Суд Європейських Співтовариств, Адміністративний трибунал ООН і МОП, а також адміністративний трибунал такої значної регіональної організації, як Організація американських держав.

Питання про членство у міжнародних організаціях на перших стадіях розвитку було дещо заплутаним, оскільки в ряді літературних джерел наводилися різні позиції щодо складу і класифікації членів міжнародних організацій. Були спроби класифікувати їх наповноправні (тобто держави) і неповноправні (тобто самокеровані території і навіть держави, які щойно звільнилися від колоніальної залежності). Навряд чи може бути прийнятним і поділ членів міжнародних організацій, за аналогією з договорами, на первинних і тих, що приєдналися, оскільки і це не відповідає принципу суверенної рівності членів міжнародної організації. Проте згодом були знайдені більш прийнятні форми визначення членства і це виявилося в тому, що, з одного боку, загальновизнано всі члени міжнародної організації рівні і повноправні, а з іншого – держави, що беруть участь у заснуванні міжнародної організації, варто називати «члени-фундатори», а держави, що приєдналися до неї згодом, варто іменувати члени організації. 

Поряд із такою класифікацією членів міжнародних організацій у міжнародній практиці існує кілька типів (видів) держав, які не є членами міжнародних організацій, але беруть участь у їхній роботі. Серед них варто назвати такі: асоційовані члени, спостерігачі і неурядові організації, яким надається так званий консультативний статус. 

-Статус асоційованого члена дозволяє державі брати участь у роботі міжнародної організації, але не дає права голосування й обрання у виконавчі органи. 

-Статус спостерігача надає право державі, не члену організації, а також державі, що є членом організації, але з якоїсь причини не ввійшла до складу керівного органу, брати участь у його роботі, але без права голосу й обрання. 

-Консультативний статус може бути наданий неурядовій організації. Він дає право брати участь у роботі міжнародної організації з правом дорадчого голосу. 

Процедура прийому до міжнародної організації регламентується правилами прийому, які кожна організація встановлює за своїм розсудом і, звичайно, на основі голосування більшості. Найбільш складні умови прийому встановлені в ООН, для чого, крім інших процедур, необхідна рекомендація Ради Безпеки ООН.

У питанні про припинення членства в організації розрізняються два види припинення – вихід за власним бажанням члена організації і його виключення.

Для виходу за власним бажанням необхідні письмові заяви з мотивацією виходу і документ про відсутність фінансової заборгованості.

Виключення з організації можливе у випадках систематичних порушень її статутних положень.

Від припинення членства в організації варто відрізняти призупинення членства, що може мати місце як з ініціативи організації, так і з ініціативи держави-члена.