Методи стимулювання учбової діяльності. Мотивація у навчанні на уроках англійської мови

Різні автори по-різному дивляться на співвідношення між прагненням до успіху і уникненням невдачі. Одні вважають, що це взаємовиключні полюси за шкалою «мотиву досягнення» і якщо людина орієнтована на успіх, то він не відчуває страху перед невдачею (і навпаки, якщо вона орієнтована на уникнення невдачі, то в неї слабо виражено прагнення до успіху). Інші доводять, що виразно виражене прагнення до успіху цілком може поєднуватися з не менш сильним страхом невдачі, особливо якщо воно зв'язане для суб'єкта з якими-небудь тяжкими наслідками. І дійсно, є дані, що між вираженістю прагнення до успіху і уникненням невдачі може бути позитивна кореляція. Тому швидше за все йдеться про переважання у того або іншого суб'єкта прагнення до успіху або уникнення невдачі за наявності того й іншого. Причому це переважання може бути як на високому, так і на низькому рівні вираженості обох прагнень.

Учні, мотивовані на успіх, віддають перевагу завданням середньою або трохи вище середньої трудності. Вони впевнені в успішному результаті задуманого, їм властиві пошук інформації для думки про свої успіхи, рішучість в невизначених ситуаціях, схильність до розумного ризику, готовність узяти на себе відповідальність, велика наполегливість при прагненні до мети, адекватний середній рівень прагнень, який підвищується після успіху і знижується після невдачі. Дуже легкі завдання не приносять їм відчуття задоволення і справжнього успіху, а при виборі дуже важких велика вірогідність неуспіху; тому вони не обирають ні ті, ні інші. При виборі ж завдань середньої трудності успіх і невдача стають рівно вірогідними, і результат стає максимально залежним від власних зусиль людини.

Учні ж з схильністю до уникнення невдачі шукають інформацію про можливість невдачі досягши результату. Вони беруться за рішення як дуже легких задач (де їм гарантований 100% успіх), так і дуже важких (де невдача не сприймається як особистий неуспіх). Переживання успіху або невдачі залежить від рівня прагнень. Якщо новий результат досягає або перевищує цей рівень, з'являється відчуття успіху, якщо ж не досягає – невдачі. Успіх і невдача безпосередньо відбивається на рівні прагнень наступного виконання. Після успіху цей рівень, як правило, підвищується, а після невдачі – знижується, але не навпаки (закономірність зрушення). Зміщення рівня досягнень вгору або вниз залежить від інтенсивності пережитого успіху або невдачі.

 

Для того, щоб займатися питанням формування мотивації перш за все необхідно прослідкувати динаміку розвитку мотиваційної сфери.

Діти молодшого шкільного віку ставлять цілі на найближче майбутнє, пов'язані із справжніми подіями. За даними Л. Колберга 70% семирічних дітей орієнтуються в своїй поведінці на можливе заохочення або покарання «тут і зараз». В даному випадку слід користуватися прийомом ближньої перспективи – наприклад організувати похід в музей в самий найближчий час у разі хорошої підготовки дітей до уроку.

Мотивом, що реально діє, стає отримання високої відмітки або похвали; заради їх отримання дитина готова негайно сісти займатися і старанно виконувати всі завдання.

У ситуації змагання у першокласників мотив роботи на себе діє краще, ніж на команду, проте в 3-ем класі вже сильніше виражений суспільний мотив, ніж індивідуальний.

Посилюється роль «внутрішнього фільтру» в процесі мотивації. Починає формуватися передбачливість як риса особистості. При цьому відбувається перехід від мотивів тільки «значущих» до мотивів що «реально діє».

Соціальні мотиви роботи по-різному виражені у школярів з різною успішністю. За наявності сильного мотиву отримання хорошої відмітки і схвалення круг їх соціальних мотивів задля вивчення звужений. Деякі соціальні мотиви у них з'являються тільки к 3-ему класу.

У дітей з високою успішністю яскраво виражена позитивна мотивація в досягнення успіху – бажання добре виконати завдання, що поєднується з мотивом отримання високої відмітки і схвалення. У слабо успішних – формування позитивної мотивації виражене гірше і навіть відсутній.

Престижна мотивація, пов'язана з суперництвом із здатними однокласниками, властива таким, що добре вчаться із завищеною самооцінкою і лідерськими схильностями. У неуспішних учнів престижна мотивація не розвивається.

Мотив уникнення невдачі властивий як добре успішним, так і тим хто не бажає вчитися, але до закінчення початкової школи у останніх він досягає значної сили, оскільки позитивна мотивація в навчанні у них практично відсутня. Майже чверть неуспішних третьокласників негативно відносяться до процесу навчання через те, що у них переважає мотив уникнення невдачі.

У дітей середнього шкільного віку достатньо розвинене відчуття довга, відповідальності. Інтереси вже не ситуативні, а виникають поступово по мірі накопичення знань. Звідси – стійкість ряду мотивів, що базуються на інтересах і поставлених учнями до себе цілях.

У підлітків інтерес до чого-небудь часто набуває характеру захоплення. Захоплення підлітка – сильні і часто змінюють один одного, але приймають «запійний» характер; як правило, вони не пов'язані з учбовою діяльністю. А. Е. Лічко ділить їх на інтелектуально-естетичні (захоплення історією, музикою, радіотехнікою, малюванням і т. д.), егоцентричні (захоплення модними сферами діяльності – спорт, художня самодіяльність, іноземні мови – ради демонстрації своїх успіхів), тілесно-мануальні (заняття спортом, їзда на мотоциклі або автомобілі – ради отримання задоволення від самого процесу діяльності), накопичувальні (колекціонування), інформативно-комунікативні