Методика визначення уваги

 

1. Суть та значення методики визначення уваги

2. Визначення об’єму уваги

3. Визначення розподілу уваги

4. Визначення коливання уваги

Список використаної літератури

 

 

Роль уваги як індивідуальної особливості функціонування психічної діяльності, поряд з фізичною, теоретичною і методичною підготовкою працівника в окремих галузях є надзвичайно важливою. Увага проявляється в спрямованості та в зосередженості психічної діяльності людини. Завдяки увазі можлива вибіркова активність психічних процесів. Основні функції уваги – регулююча і контролююча. Увага людей відрізняється силою, широтою і динамічністю. До важливих характеристик уваги належать обсяг, вибірковість, розподіл, стійкість, концентрація та переключення уваги.

Увага забезпечує ясність і чіткість відображення одних об’єктів і предметів в свідомості людини при одночасному відволіканні її від інших об’єктів. Вона виступає як сенсибілізатор (сконцентрованість) усіх психічних процесів. Проте фізіологічно обумовлена властивість уваги не позволяє людині довгий час максимально сконцентруватись на будь-якому об’єкті, в результаті у людини увага періодично послаблюється, має місце ефект «зникання думок» і тому подібні відволікання від роботи, яку виконуємо.

Високі вимоги до уваги багатьох праціавників зумовлені наступними чинниками:

наявністю декількох одночасно об’єктів що сприймаються (обсяг

уваги) ;

вибором об’єктів, найбільш вагомих в даний момент (вибірковість і розподіл уваги) ;

великою психофізичною напругою (концентрація уваги;

постійною зміною ситуацій, а відповідно, і об’єктів сприйняття (переключення уваги).

Аналізуючи методичні підходи до дослідження уваги, М. Познер виокремлює три напрями:

методики, орієнтовані на дослідження різних характеристик виконавчої та когнітивної діяльності;

методики, основані на аналізі суб´єктивних переживань;

методики, спрямовані на вивчення зв´язку свідомого досвіду з нейронними механізмами.

Перший напрям найбільш розроблено в межах і когнітивної психології, і різних прикладних галузей. Показниками можуть бути продуктивність і безпомилковість, швидкість і точність виконання практичних дій, характеристики відтворення і пізнавання матеріалу, швидкість і безпомилковість ухвалення рішення і т. ін. При цьому дослідники намагаються знайти об´єктивні кореляти процесу уваги. Це можуть бути, наприклад, рухи очей (Гіппенрейтер) та інші компоненти орієнтованої реакції.

Як показують результати останніх досліджень, суб´єктивний (внутрішній, «свідомий») компонент переживання акту уваги має свої особливості й тимчасові характеристики. Наприклад, в одній з праць піддослідні повинні були переключати увагу з одного плану куба Неккера на іншій. При цьому погляд залишався нерухомим і зосередженим на точці фіксації. Для переключення з одного плану на іншій піддослідним був потрібний час і розумове зусилля, але руху очей не спостерігали, оскільки «переміщення» відбувалося лише в полі уваги. Схожі дані отримано в ситуаціях, коли піддослідних просили переключати увагу з глобальної форми об´єкта на його деталі (Vorberg).

Особливе місце належать фізіологічним концепціям уваги, у межах яких було розроблено оригінальний методичний апарат. Традиційну увагу в них пов´язують з поняттями «активація» (arousal) і «орієнтована реакція» (Лурія). Такий стан забезпечують механізми, які підтримують потрібний тонус кори, що пов´язані з роботою ретикулярної формації, яка активує. І вибіркове гальмування релевантного входу, і вибіркову активацію забезпечують впливи ретикулярної формації, волокна якої з кори головного мозку спрямовуються до рухових ядер спинного мозку і до ядер стовбура.

Поняття орієнтованого рефлексу, яке в науковий словник увів І. П. Павлов, пов´язано з активною реакцією тварини на кожну зміну обстановки, що виявляється через загальне пожвавлення і низку вибіркових реакцій. Орієнтовані реакції мають цілком зрозумілий біологічний зміст і виражаються в електрофізіологічних, судинних і рухових реакціях: повороті ока й голови вбік нового об´єкта, зміні мікрогальванічної реакції, судинних реакцій, подиху, виникненні явищ «десинхронізації» у біоелектричних реакціях мозку. Орієнтовані реакції можна розглядати як аналог мимовільної уваги. Як основу довільної уваги розглядають нейрофізіологічні механізми антиципації як чекання стимулу або підготовчої поведінки (Люютінен, 1986).

У сучасній закордонній науці нейрофізіологічні дослідження уваги дедалі більше зацікавлюють фахівців. Нові можливості у вивченні проблеми уваги з´явилися після вдосконалення методів реєстрації, зумовлених подіями потенціалів біоелектричної активності мозку. Вони дали змогу проводити функціональний аналіз процесів уваги. М. Познер вважає, що ці три різні напрями в дослідженнях уваги не узгоджені ні щодо постановки завдання, ні щодо категоріального апарату. Він пропонує об´єднати зазначені підходи, використовуючи парадигму рівневої переробки інформації. Різні підходи до рівневого аналізу процесів уваги пропонували А. Р. Лурія, Б. Ф. Ломов, О. М. Леонтьєв. Найбільш перспективний багатоплановий і багаторівневий підхід до аналізу процесів уваги: з боку свідомості, діяльності та фізіологічних процесів.

Сутність уваги, її природу психологи пояснюють по-різному. Прихильники волюнтаристської теорії вбачають сутність уваги суто у волі, хоча мимовільну увагу не можна пояснити вольовою діяльністю. Прихильники інших теорій вважають, що у виявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям. Шукали пояснення виникнення уваги також і в зміні змісту самих уявлень, не враховуючи спрямованості особистості. Увага є там, де напрям діяльності орієнтує спрямованість думок. Оскільки увага виявляє ставлення особистості до предмета, на який спрямована свідомість, то вагомість предметів, явищ для людини відіграє велику роль у зосередженні на них уваги.

Отже, увага виражає специфічну особливість процесів, спрямованість яких регулюється діяльністю, у яку вони задіяні.

 

 

Обсяг уваги характеризується