Мікроекономічна теорія як наука

Так, якщо макроекономіка має справу з вищим рівнем – економікою в цілому – і оперує низкою агрегованих показників, то мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб’єктів ринку (або економічних агентів) – фірм і домогосподарств.

Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробляти і якою є мета функціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар та інше. Ще один важливий аспект мікроекономіки – аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія.

Аналізуючи різні ринки, мікроекономіка, зокрема, концентрує увагу на закономірностях вивчення цін в залежності від типу ринкової структури. Тому мікроекономіку ще називають теорією цін. Як і будь-яка інша наука, мікроекономіка використовує певну систему понять і концепцій для опису явищ, які вивчаються. В курсі мікроекономіки будуть розглянуті найважливіші поняття, котрі є не тільки базовими для проведення мікроекономічного аналізу, але й корисні для формування цілісного економічного мислення.

Структуризація мікроекономічної ринкової системи

Об’єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема – це система економічних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з’ясування того, які суб’єкти вступають у ці відносини; з приводу чого ці відносини складаються; який зміст цих відносин.

До основних суб’єктів мікросистеми належать:

1. домогосподарства – це група людей, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи у будь-які об'єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку домогосподарства – це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей, тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію;

2. підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб’єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари і послуги заради отримання прибутку;

3. держава. У мікроекономіці держава розглядається як сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя.

Об’єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця – це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють всі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальненим словом «земля». Підприємницькі здібності – це особливі здатності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:

• обмеженість. Як правило, економіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це означає не те, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те, що не можна його отримати на попередніх умовах. Збільшення залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче.
• взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці;
• взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання певного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси здатні до взаємозамінюваності, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається матеріальний продукт (річ) або послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному вираженні

 

Структура мікроекономічної теорії

Функціональна структура мікро ринку

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок – спосіб взаємодії економічних суб’єктів, який грунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковий зв’язок, що встановлюється між продавцем і покупцем, має деякі відмінні риси:

• рівноправне становище учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного становища когось із учасників ринкового зв’язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер;
• використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв’язок.. Основні правила, якими керуються учасники обміну, такі: обмін має приносити зиск; кожен намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї.
• повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Коли економічний суб’єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам має відповідати за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити як рух двох зустрічних потоків, товарів і грошей (рис. 2).