Місце і роль судової влади в системі влади на шляху до інтеграції

У свою чергу Конституційний Суд України наглядає за конституційністю законів, прийнятих ВРУ, що має наслідком втрату ними чинності з моменту прийняття. 

Взаємовплив судової влади та органів виконавчої влади проявляється у тому, що суд може скасовувати суперечливі Конституції та законам України акти органів державного управління; розглядати скарги громадян на незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів управління. Відповідно до ст. 19 Закону України « Про судоустрій», в Україні створюються адміністративні суди, що розглядатимуть адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами в сфері державного управління (справи адміністративної юрисдикції) [2]. 

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, що узгоджується з Головою Верховного Суду України чи головою вищого спеціалізованого суду. 

Власне, головне призначення судової влади – вирішення віднесених законодавством до її компетенції правових конфліктів, які виникли у суспільстві. Тому судова влада в системі державної влади є рівнозначною, рівноправною, паритетною. 

 

 

Роль Судової влади підкреслюють функції на засадах яких вона діє: 

Судова влада є незалежною, втручання будь-яких державних органів, посадових осіб в її діяльність є неприпустимим. При вирішенні справ судді керуються внутрішнім переконанням, обґрунтовуючи відповідне рішення доказами поданими сторонами у справі. 

Самостійність судової влади означає: 

- суди нікому не підзвітні і мають для здійснення судових функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом; 

- судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи чи державного органу; 

- вирок, рішення, постанова чи ухвала суду, які набрали законної сили є обов’язковими для адресатів, мають для них силу закону і є обов’язкові для виконання на території України; 

- діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльність суду, а лише сприяє їй. 

Відокремленість судової влади означає те, що суди не входять до будь-якої іншої системи державних органів, займають особливе місце в державному механізмі. 

Виключність судової влади полягає у неможливості делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. 

Підзаконність судової влади означає те, що у своїй діяльності судді керуються виключно Конституцією та законами України. Підкорення суддів лише законові відбувається на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства. Законами врегульовані компетенція, порядок утворення, структура, функції судів, питання їх кадрового та матеріально-технічного забезпечення. 

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у державі. Якщо в разі спору з правовідносин має право звернутися до суду, компетенцією якого є розв’язання такого спору і суд не вправі відмовити в розгляді і вирішенні такого спору на підставі лише того, що її вимоги можуть бути розглянуті іншим органом у досудовому порядку. 

Характерною особливістю судової влади є суворо регламентований законом процес, порядок її здійснення. 

Отже, судова влада: здійснює особливий вид державної діяльності (здійснення правосуддя) ; є незалежною, самостійною, виключною, відокремленою, підзаконною гілкою влади. реалізується за визначеною законом процедурою [6]. 

 

 

Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992р. була схвалена Концепція судово-правової реформи. 

Головною метою судово-правової реформи і формування незалежної судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання: 

- шляхом ефективного розмежування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади; 

- реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою; 

- створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади; 

- поступово здійснити спеціалізацію судів; 

- максимально наблизити суди до населення; 

- чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи; 

- гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом. 

Судово-правова реформа була запланована у три етапи. 

На першому етапі пропонувалося, зокрема, внести зміни до Закону «Про судоустрій України», Кримінально-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів України, прийняти закони про Конституційний Суд України, адвокатуру, про судоустрій і статус суддів, про нотаріат України, про акти громадянського стану, про судову експертизу, провести інтенсивну роботу по підготовці Кримінально-процесуального кодексу та деяких інших кодексів України. Не виконано такі завдання першого етапу реформи: не розроблені нормативні акти з питань оптимального навантаження суддів слідчих та інших працівників правоохоронних органів, їх матеріально-технічне забезпечення і розміщення тощо. 

На другому етапі передбачалось: запровадити організаційні структури зі спеціалізації здійснення правосуддя в Україні, створити адміністративні суди, суди, які розглядають сімейні справи, завершити створення Інституту законодавства і правової реформи. 

Третій етап передбачав вивчення і узагальнення ефективності судово-правової реформи, внесення змін до чинного законодавства з питань удосконалення діяльності судової влади, органів досудового слідства, прокуратури, юстиції, адвокатури, проведення подальшої роботи по спеціалізації судів, реалізацію наукових програм з удосконалення судово-правової реформи. Частково пройдено і цей етап, оскільки прийнято новий Закон « Про судоустрій «, внесено істотні зміни до Закону про прокуратуру, чітко визначено повноваження Міністерства юстиції України та інше [3]. 

Однак коли