Місце і роль судової влади в системі влади на шляху до інтеграції

У демократичних державах рішення судів як відкрита інформація знаходяться у публічних бібліотеках і доступ до них відкритий усім. Згідно з Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Не є винятком з цього правила і діяльність судів та суддів. Тому наведені положення Закону «Про статус суддів» суперечать Конституції. Останні десять років реформування правової системи України все більше починають нагадувати лабораторні експерименти», аніж виважену та послідовну державну політику, яка ґрунтується на наукових програмах і дослідженнях, на соціальному й економічному стані суспільства. На порядок денний винесено ряд питань, що стосуються конституційного устрою в державі. Одними з питань, які вимагають з'ясування, – незалежність суду, відмова від принципу незмінюваності суддів – важливої основи реформування судової системи країни. Іноді складається враження, що чітке розуміння правової природи цього явища відсутні не тільки у звичайних громадян, а й у більшості політиків. 

Незмінюваність суддів – це довічне або безстрокове перебування судді на посаді, а також не переміщення останнього з посади або місця посади без його згоди. Незмінюваність є принципом судоустрою, що складає одну з правових характеристик статусу суддів та має світове значення в розумінні, що він визнаний законодавствами цивілізованого світу. Незважаючи на те, що цей принцип зародився у необмежених монархіях, він знайшов відображення в основних законах конституційних і республіканських держав [8]. 

На сьогодні незмінюваність суддів закріплено в конституціях Німеччини, Греції, Італії, Іспанії, Росії, Франції, Японії, США, Болгарії, України, Македонії, Молдови, Хорватії, Словаччини, Чехії тощо. У первинному вигляді незмінюваність суддів існує у Франції, Великобританії, США, Чехії, Македонії та Хорватії, де суддя, який обирається чи призначається вперше, не обмежується певним строком відправлення повноважень. Так, згідно із Конституції США судді як Верховного, так і нижчих федеральних судів зберігають свої посади поки їх поведінка є бездоганною [ 8]. 

Інша модель незмінюваності передбачає проходження суддею службового випробування, після якого він стає незмінюваним (Болгарія, Бразилія). 

Наприклад, Конституції Болгарської Республіки встановлено, що судді стають незмінюваними по закінченню трирічного строку перебування на посаді. Після успішного завершення трирічної служби болгарські судді стають незмінюваними, тобто їх статус і повноваження не підлягають повторному перезатвердженню. За таких умов старанні, сумлінні та професійні судді гарантовані від довільного звільнення через припинення строку призначення. Наведена модель певною мірою відбиває сутність службового випробування у поєднанні з незмінюваністю [ 8]. 

Наступна модель незмінюваності суддів передбачає обмеження її певним, звичайно, нетривалим строком повноважень, по завершенню якого суддя підлягає переобранню чи перепризначенню на посаду вже безстроково. Цей різновид незмінюваності суддів може створювати істотне обмеження незалежності суддів саме в момент припинення їх першого строку повноважень. Органи, що здійснюють формування суддівського корпусу, можуть відмовити «політично ненадійному» судді в перезатвердженні повноважень лише за формальних обставин закінчення строку повноважень. Наведена модель незмінюваності суддів передбачена в Білорусії, Україні, Росії, Молдові. Словаччині, Мексиці. Наприклад, Конституції Словацької Республіки, встановлює, що суддів обирає Національна Рада на пропозицію уряду строком на чотири роки. Після закінчення цього строку знов таки на пропозицію уряду Національна Рада обирає суддів вже без обмеження у часі. 

Що стосується України, одним з перших питань реформування статусу судді передбачала запровадження суддівської незмінюваності як однієї з важливих гарантій незалежності суддів від незаконних звільнень та переміщень. Хоча з самого початку істотним запереченням сутності цього інституту стало положення, згідно з яким повноваження суддів, призначених вперше, мають обмежуватися п'ятирічним строком. Фактично це означає, що незмінюваність на даних суддів не поширюється. 

Інститут суддівської незмінюваності, який запроваджується у правову систему України, є новим для вітчизняного права, оскільки понад 70 років радянська доктрина заперечувала його як класове, буржуазне явище. Для розуміння сутності останнього звернемося до правової думки дореволюційної Росії. Незмінюваність суддів складає найпершу і найважливішу гарантію незалежного й неупередженого суду. Це – стовп, на якому тримається уся судова система. Визнання змінюваності суддів рівнозначне визнанню адміністративної сваволі на місці закону. Таке положення руйнує будь-яку довіру до суду; воно принижує суддів у очах всього суспільства. 

Непоодинокими є висловлювання вчених і практиків, що незмінюваність суддів в Україні себе не виправдовує. 

З цим не можна погодитись. По-перше, незмінюваності, як такої, в Україні ще не існує, оскільки механізм перезатвердження суддівських повноважень практично нівелює сутність цього принципу. По-друге, створення дієвої системи правосуддя ніколи легким та швидким не було. Якщо Україна реально прагне стати правовою, її зусилля мають, насамперед, спрямовуватися на зміцнення самостійності та незалежності судової влади. Існуючий механізм формування суддівського корпусу, безперечно, вимагає забезпечення незмінюваності суддів. Фактично відбулося лише проголошення принципу незмінюваності суддів України, та їх незалежності. 

Незрозуміло, чому не проводиться реформування господарських судів у цивільні з передачею їм всього цивільного судочинства. У своїй статті «Судова реформа – шлях вдосконалення захисту прав і свобод людини і громадянина» голова Острозького місцевого суду Рівненської області Штогун С. ділиться з враженнями від проходження стажування в цивільному суді м. Базеля Швейцарської Конфедерації, де він переконався у раціональності такого поєднання. 

Разом з цивільними спорами швейцарських банків вирішуються й інші цивільно-правові спори,