Місіонерська діяльність домініканців львівської архідієцезії в другій половині ХІХ – 30-х рр. ХХ ст.

На початку ХХ ст. домініканці з провінції св. Яцека мали намір відновити кляштори у Королівстві Польському. Перші кроки в цій справі здійснив отець Флоріан Бєлат (1860-1934), який керував провінцією у 1903-1911 рр. Надії на повернення до давніх осередків надавав виданий царський указ 1905 р. в Російській імперії, що давав можливість свободи діяльності католицькій церкві. У випадку чернечих орденів він дозволяв приймати нових кандидатів, однак забороняв засновувати нові осередки . Однак надії на дозвіл існували. 15 липня 1907 р. куявсько-каліський єпископ Станіслав Здзітовецький (1854-1927) написав лист із проханням до домініканського керівництва провінції св. Яцека вплинути на рішення варшавського генерал-губернатора відновити кляштори в Гідлях, Серадзі, Пьотркуві та Бресті Куявському. Подібне прохання до вищих ієрархів він вислав у січні 1918 р. про необхідність заснування кляшторів у Пьотркуві Трибунальському або Серадзі чи збільшити кількість кандидатів у кляшторі в Гідлях   .

Прибуттям нових домініканців до своєї архідієцезії був зацікавлений варшавський митрополит, архієпископ Вінцентій Теофіл Попель-Хошцяк (18251912). Це випливає із кореспонденції папського посла Міхала Карського (18691928), яка відсилалася домініканцям із провінції св. Яцека в 1907 р. Архієпископ був готовий віддати членам ордену кляштор св. Яцека у Варшаві. Сам Міхал Карський здійснював переговори про повернення домініканцям кляштору в Климонтові (1613-1901). Завдяки старанням місцевого священика він не перетворився у руїни. Кляштор був важливий для галицьких домініканців із точки зору близькості до кордону з Галичиною та до центрів із фабричною промисловістю. М. Карський радив Флоріанові Бєлату не зволікати із поверненням давніх осередків. Незважаючи на це, домініканці не повернулися до давніх осередків11.

Передумови для місіонерської діяльності в Російській імперії стала реформа Яцека Воронецького (1878-1949) 1907 р., що передбачала відновлення кляшторів, ліквідованих наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. В 1907 р. отець листувався із керівництвом провінції св. Яцека про необхідність відродження осередка в кляшторі св. Станіслава у Любліні. У зв’язку з цим було зібрано 6 тис. підписів жителів міста. Яцек Воронецький писав про необхідність приїзду отців провінції св. Яцека для організації духовного життя у кляшторі. Однак до проголошення незалежності Польщі не було організовано жодного кляштора на території Російської імперії та Королівства Пруссії .

Після відновлення незалежності Польщі плани на відновлення кляшторів на колишніх російських та прусських територіях мав генерал ордену Людвік Трейс- лінг (1856-1925), що керував орденом у 1916-1925 рр. З 1918 р. провінції св. Яцека було заборонено відновлювати осередки на цих теренах. Цю справу мали організувати генеральний вікарій отець Петро Жачек та отець Яцек Воронецький. Однак плани не втілилися в реальність .

Домініканці провінції св. Яцека були зацікавлені в поверненні кляшторів у Галичині та поза нею. Незважаючи на небажання вищого керівництва, деякі брати здійснювали такі спроби, не вагаючись дискутувати з генералом. В період відновлення незалежності Польщі провінціалом польської провінції в 1916- 1920 рр. був отець Альберт Новінський (1868-1931). Джерела не фіксують його спроб відновлення кляшторів. Не виключено, що він входив до складу папської комісії, ціллю якої були переговори зі світським урядом у справах церкви, в тому числі й питаннях власності .

Наступником Альберта Новінського був отець Августин Печек (1920-1926). У 1921 р. на прохання римо-католицького митрополита Йозефа Більчевського (1860-1923) приготував перелік об’єктів та маєтків, які австрійська влада секуляризувала на території Галичини. У грудні 1924 р. провінціал просив польських єпископів видати декларацію про уможливлення повернення домініканців до своїх давніх кляшторів. Також він був членом папської комісії .

Свій внесок здійснив отець Гундислав Юнік (1880-1954), делегат провінції св. Яцека та правовий експерт. В рамках конференції вищих настоятелів ордену неодноразово піднімав питання відновлення домініканських осередків. Велике значення мав приготований на зустрічі в Кракові (13-14 грудня 1922 р.) меморіал з питання «маєткових відносин орденів у Польщі» .

На території Галичини однією із перших справ повернення домініканської спадщини була вимога у 1921 р. отця Степана Плащиці повернути каплицю Богоматері в Давидові, яку австрійська влада віддала греко-католикам. В Архіві Актів Нових зберігається справа із його кореспонденцією. У листі Департаменту віросповідань мотивував повернення поширенням у тій каплиці політичних акцій проти поляків. Однак ця справа не була виграною, і до 1939 р. каплиця належала греко-католикам .

У перших роках незалежності Польщі галицькі домініканці мали намір відновити кляштори, скасовані на теренах колишнього Королівства Польського та Великого Князівства Познанського. Одним із них був кляштор св. Домініка в Познані, який існував із ХІІІ ст. до 1833 р. Оскільки бажаючих поселитися туди було мало, він був подарований єзуїтам. Після посилення провінції св. Яцека в 1930-х рр. виникла ідея про повторну спробу повернення цього кляштору, яку висунули архієпископ та кардинал Август Глонд (1881-1948) і ректор Познанського університету Станіслав Кашніца. Спроба була невдалою .

Постанова генерала Тейслінга заборонила приймати пропозиції про заселення домініканцями їх колишніх осередків. Віленський єпископ Єжи Матулевич (1871-1927) в 1920 р. запрошував домініканців до реставрації кляштору в Рожаному