Місіонерська діяльність домініканців львівської архідієцезії в другій половині ХІХ – 30-х рр. ХХ ст.

У 1925 р. провінціал Печка листувався із польським духовенством щодо питання повернення кляшторів домініканцям. Деякі єпископи надіслали позитивні відповіді. В січні 1925 р. львівський єпископ Болеслав Твардовський (1864-1944) дозволив домініканцям повернути собі колишні осередки. На початку лютого цього ж року підляський єпископ Генрик Пшеждзецький (18751939) запропонував домініканцям можливість повернути костел у Янові Підляському, який на той час належав православним. Однак домініканці так і не змогли скористатися позитивними відгуками. Домініканці змогли повернутися лише до Любліна .

Вдалося завершити справу створення польської провінції. 2 липня 1927 р. наступник генерала ордену Тейслінга отець Бонавентура Граціа де Падерес (1866-1936), генерал ордену в 1926-1929 рр., відновив польську провінцію напротивагу провінції св. Яцека. Він надав їй права та привілеї давньої польської провінції .

За кордоном у Чикаго у провінції св. Йозефа працював домініканець Вацлав Пец, який співпрацював із галицькими домініканцями та організував збір коштів на місію домініканців у Китай. У 1937 р. була створена польська домініканська місія в Китаї польською провінцією домініканського ордену. Така ініціатива згідно з даними листування провінціала о. Генрика Якубця виходила від братів. На провінціальній капітулі у Львові 24-30 серпня 1934 р. вперше прозвучала пропозиція вислати в Китай четверо отців домініканців у провінцію Сичуань. У грудні 1937 р. прибули три домініканці з Польщі. Цей факт оцінювався домініканцями як продовження діяльності св. Яцека Одровонжа .

Згідно з даними листування провінціала о. Генрика Якубця, що зберігається в Архіві отців домініканців у Кракові, охочих вирушити до місії в Китай було 24 особи, в тому числі 15 капеланів та 9 братів конверсів. На раді провінції 3 липня 1937 р. було обрано чотирьох місіонерів: Садока Мацков’яка, Цирила Шляхтовського, Ансельма Єзерського, Вільгельма Ражного. На прикладі львівського кляштору бачимо, що місію більшість домініканців схвалювала, хоча були і її противники. Але кожен розумів, що проведення місії в Китаї було історичною подією .

Матеріальну допомогу, як і у більшості місій, надсилав апостольський вікарій та Конгрегація пропаганди віри в Римі. Ситуація з матеріальною допомогою була дуже скрутною через перебіг японсько-китайської та Другої світової воєн. В першому році місії вдалося заощадити кошти на подальші роки перебування в Китаї. Великі клопоти були пов’язані із нестачею одягу та предметів, пов’язаних із літургією. У листуванні одного із місіонерів Садока відображено прохання нових місіонерів привезти предмети релігійного культу. Отці з Польщі періодично пересилали домініканцям у Китаї значні суми. Однак переважно місіонери були змушені жити тільки з того, що їм вдалося заробити та з допомоги єпископа з Хонґквінгу. Від липня 1937 до вересня 1939 рр. на місії в Китаї зібрано понад 9 тис. злотих .

Приїзду нових місіонерів у Китай перешкодила Друга світова війна. Планований виїзд із Польщі в Китай 25 вересня 1939 р. двох домініканських отців Урбана Шремета та Далмація Куласа був зірваний. Домініканки місіонерки не могли приїхати на місію в Китай, бо їх згромадження ще діяло на дієцезіальному праві .

Для організації місії в Китаї провінціал і його рада призначили промотора місії, завдання якого полягало у координуванні діяльності місіонерів. Місійна діяльність домініканців регулювалася Кодексом канонічного права (1917 р.), декретами Конгрегації пропаганди віри та Конгрегацією Pro Ecclesia Orientali разом зі спеціально виданим генералом ордену «Статутом місіонерів» . Роль промотора (генерального секретаря місій) була посередницькою в листуваннях представників польської провінції з Конгрегацією пропаганди віри і генералом ордену. Він також реалізував плани ходу місіонерської діяльності домініканців та підтримував відповідну атмосферу. Для польської провінції посада промотора місій була новою, оскільки вона не мала великого досвіду місіонерської діяльності. Першим генеральним секретарем був о. Анджей (Флоріан) Гмуровський. Завдяки його старанням місія була представлена на Загальнопольському місій- ному конгресі в Познані (18 і 25 вересня 1938 р.). Подорожі до Китаю передували численні реколекції, проповіді та організації пожертв. Після приїзду в Китай домініканцям зразу було виділено каплицю. Там було дуже мало можливостей для основних напрямів діяльності, однак ситуацію рятувала побожність місцевих католиків .

У Китаї домініканці заснували власний Апостольський Вікаріат, поділений на 13 дистриктів. Домініканці були об’єктами нападів з боку бандитів: отець Лукаш Гусарський 30 червня 1938 р. був пограбований і сильно поранений. Лише після двох місяців лікування він зумів зосередитися на своїй діяльності. Місія тривала 15 років. Вона згідно з планами домініканців польської провінції мала спричинити розвиток місійного руху та збільшенню кількості вступів до ордену .

Місії в Галичині організовували домініканці спільно із Содаліцією св. Петра Клявера та місійний інститут у Любліні. На африканські місії Содаліції св. Петра Клявера 1926 р. здійснювалися невеликі пожертви, здебільшого кілька доларів або церковні предмети. Особливо африканські місії підтримував Третій Чин. Видатки 1927 р. на місійні експонати для місійних вистав становили 124 злотих .

Місіонерською діяльністю вирізнявся отець Мефодій Каптуркевич. Деякий час він проповідував на території Російської імперії, організовував реколекції та засновував братства. Більшість братств допомагали організовувати й жіночі осередки. Капелан Зигмунд Огарек у період Першої світової війни був військовим капеланом, а потім допомагав отцю Яцекові Воронецькому організовувати академічне душпастирство в Люблінському католицькому університеті .

Домініканці займалися місійною діяльністю і на території власних осередків. У 1923 р. у хроніці конвенту в Єзуполі згадується про місійну діяльність місцевих домініканців у цей період. 7-8 лютого 1924 р. в Єзуполі відбулася реколекція, присвячена відбудові костелу. У ній взяло участь 403 парафіяни .

1-4 лютого 1900 р. у костелі домініканців у Жовкві відбулася беатифі- каційна урочистість на честь Раймунда Капуйського, генерала ордену отців домініканців. В перший день святкувань відбулася урочиста проповідь на честь святого. Програма передбачала богослужіння та молитви Серцю Ісуса, сповіді та причастя, а також процесію. Святкування завершилося молитвою «Те Беиш» .

Домініканці організовували та брали участь у публічних процесіях як поодинці, так і спільно із духовенством римо-католицьких парафіяльних костелів. Марселій Гутковський, підляський єпископ, із допомогою львівської капітули латинського обряду розпочав урочисту процесію із нагоди 100-річчя від коронації образу Діви Марії у Львові 1761 р.     Із будинку закладу убогих ішли парами 250 чоловіків зі свічками. Парафія та братство зі своїм місцевим священиком із іконами та хоругвами були присутні на пішій ході із Костейова до Львова. Із Жовкви відбулася процесійна хода домініканського братства. Друга процесія прямувала на місце коронації ікони Діви Марії. На протязі триденного відпусту від 30 червня до 2 липня 1861 р. в костелі Божого Тіла відпущено гріхи 2 тис. причасникам.

Невід’ємним елементом функціонування парафії та місіонерської діяльності була катехизація. Парафія була відповідальна за навчання вірних катехизму та правд віри. Аналіз дієцезіальних шематизмів дозволяє стверджувати, що кате- хизація відбувалася як у школах, так у парафіях. Катехизацією поза школою займалися отці із Підкаменя та Єзуполя . Катехитична діяльність у Підкамені згідно зі згадками розпочалася у 1820-х рр. В інших місцевостях релігія викладалася в школі. У Чорткові отець домініканець Адам Ковалек працював у жіночій вчительській семінарії, префект, згодом директор цього навчального закладу. Останні роки провів у Богородчанах, надалі займаючись катехизацією. Помер у тамтешньому кляшторі 28 квітня 1933 р. «Ілюстрований кур’єр щоденний» підкреслював його «великі заслуги щодо піднесення католицької віри». Чортківські домініканці були катехитами в тамтешній гімназії та у головній чоловічій та жіночій школі. Богородчанські та тисменицькі домініканці проводили катехизацію у головній школі для хлопців. Невідомо, чи навчали релігії львівські отці. На терені парафії Тіла Христа було кілька шкіл, але викладали тут дієцезіальні священики .

Всі члени ордену мали відбути щороку 10-денну реколекцію. В період реколекцій члени ордену мали перебувати окремо від інших крім хору та їдальні. У цей період вони повинні присвячувати щоденній молитві дві години часу, читанню літератури та оголошенню проповідей. Після завершення реко- лекції відправлялася генеральна сповідь .

Подорожі домініканців до Риму із будь-якою, навіть місіонерською метою могли відбутися тільки зі згодою генерала ордену. У всіх конвентах та домах існувала функція брата, що приймав гостей. Брати, що перебували в гостях, повинні були показати документи пріору. Гості без дозволу не могли вийти з кляштору. Згідно зі статутами гості з тієї самої провінції, які перебували в кляшторі понад шість днів, повинні були внести свої гроші до каси .

27 жовтня 1926 р. у Познані відбувся з’їзд місіонерів, на якому був присутній краківський домініканець Яцек Воронецький. Тут ішлося про потреби місій та їх користь для молоді, цілі та завдання місіонерської діяльності. На з’їзді відбулося 8 зборів та було зачитано 14 рефератів .

Таким чином, місіонерська діяльність домініканців проводилася на регіональному та міжнародному рівнях. Її організація вимагала високого рівня підготовки, яка проводилася під керівництвом вищих ієрархів ордену. Місіонерська діяльність дорівнювала за способом функціонуванням душпастирській діяльності, оскільки метою було вираження євангельських засад парафіянам. Вона поєднювала в собі катехизацію, виголошення проповідей, здійснення реколекцій та проведення богослужінь. Чіткий порядок організації місій був особливий з погляду виокремлення домініканських традицій богослужіння у рамках римо- католицького обряду.