Модель економічної системи Норвегії

 

 

Вступ

1. Етапи економічного розвитку Норвегії

2. Особливості економічної моделі Норвегії

3. Грошово-кредитна система Норвегії

4. Зовнішньоекономічні зв’язки Норвегії

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Країна, що має дуже невелику прибережну територію, щодо суворий клімат і невелика кількість людських ресурсів, і, тим не менш, що займає перше місце за рівнем життя і ВВП на душу населення в рейтингу країн світу – це Королівство Норвегія. Дивовижна північна країна, що спонукає відгадати загадку «норвезького дива» – як же їй вдалося домогтися таких високих результатів в умовах обмеженості ресурсів? Економіка Норвегії стрімко росте і розвивається, випереджаючи наукові дослідження експертів з різних областей наук.

Завдяки правильно обраній стратегії поведінки розвитку економіки та економічних зв’язків Норвегія стрімко йде вперед, залишаючи поза собою інші країни світу та не має наміру зупинятися. Завдяки транспортуванню великої кількості нафтогазової продукції, великому обсягу риболовлі, видобутку електроенергії та експортуванню її за кордон, Норвегія має гарне фінансове становище для забезпечення своїх громадян усім необхідним та має можливості для свого подальшого розвитку.

Економіка Норвегії є вдалим прикладом синтезу вільного ринку і державного регулювання. Уряд контролює ключові сфери економіки, зокрема, нафтовий сектор. Хоча країна має і іншими природними ресурсами  (лісові ресурси, мінерали, гідроресурси), нафтовий сектор забезпечує 30 відсотків надходжень коштів до бюджету Норвегії. ВВП в 2015 році склав $ 357 млрд. Економіка Норвегії являє собою один з найяскравіших прикладів високоорганізованого планомірного економічного розвитку в кінці 20 століття.

 

 

Бурхливий економічний підйом у Норвегії почався ще у 1770 рр., коли купці почали вивозити ліс в Англію на власних судах. Саме у цей період почав посилюватися попит на норвезьку руду, ліс, що послужило передумовою для збільшення в країні числа лісопилок, розвитку гірничодобувної промисловості та виникнення капіталістичних підприємств, у першу чергу в суднобудуванні. У цей період по суті почала формуватися національна промисловість, зміцнів внутрішній ринок. Поряд з найчисленнішим класом країни – селянством – з'явилися основні класи капіталістичного суспільства – буржуазія і пролетаріат. Починається зростання національно-визвольного руху. Центром його організаційної та просвітницької діяльності стало засноване у 1809р. Суспільство благополуччя Норвегії. У цей період у житті норвезького суспільства відбуваються великі зміни.

Так як Данія в наполеонівських війнах брала участь на боці Франції, то Норвегія – як її володіння – потрапила під англійську блокаду і піддалася спустошливим набігам. Завмерла торгівля, припинився підвіз хліба і солі, у країні був неврожай, голод. Але ближче до кінця ХІХ століття ситуація змінюється. В останній чверті століття. швидко зростає норвезький торговий флот, який отримує світове значення, розвиваються капіталістичні відносини в сільському господарстві, натуральні господарства перетворюються в товарні, усе більше бідноти йде в місто в пошуках роботи.

Усе це сприяло бурхливому зростанню чисельності робітничого класу. У 1887р. була заснована Норвезька робітнича партія  (НРП), а в 1899р. утворилося загальнонаціональне Центральне об'єднання профспілок Норвегії, бо на той час робітничий клас країни становив уже понад 14% населення. Новий підйом економіки охопив Норвегію після того, як країна отримала незалежність. Після 1905 р посилюється проникнення іноземного, в першу чергу англійської, капіталу. Іноземні фірми вкладали свої капітали переважно в енергоємні галузі, в основному в електрометалургії. Металургійні заводи будувалися поруч з гідроелектростанціями, які використовували дешеву енергію річок і водоспадів.

Нейтралітет Норвегії в роки Першої світової війни також сприяв розвитку торговельної, фінансової та промислової діяльності, сприяв збагаченню буржуазії, яка наживалася на постачанні продовольства, стратегічної сировини та на фрахті флоту. У 1929-1933рр. вибухнула світова криза. У зв'язку з цим на чверть скоротилося промислове виробництво, третина пролетаріату залишилася без роботи.

У 1940р. король і уряд Норвегії змушені були покинути країну та переїхати до Великобританії. У розпорядженні уряду залишилися золотий запас Норвегії і велика частина норвезького торгового флоту, який здійснював морські перевезення союзників. У перші роки свого правління НРП проводила курс на посилення ролі держави в господарстві країни. Важливим заходом була націоналізація власності фашистської Німеччини, що стало однією з основ формування державного сектора економіки, але праві сили всередині самої НРП, а також буржуазні партії сприяли концентрації національного монополістичного капіталу і подальшого проникнення іноземного капіталу, головним чином з США.

На початку 70-х років Норвегію спробували втягнути в Європейське економічне співтовариство. Однак на всенародному референдумі з цього питання більшість висловилася проти членства в ЄЕС. Внутрішньополітична обстановка в Норвегії у 70-х роках характеризувалася подальшим загостренням соціальних і класових протиріч. У великій мірі це було пов'язано з нестабільною економічною кон'юнктурою в країні: постійним зростанням цін, поглибленням інфляції, збільшенням податкового тягаря трудящих, безробіттям.

У сучасній Норвегії спеціалізація господарства обумовлена природними умовами  (дешева електроенергія, лісові багатства, мінеральні та рибні ресурси), але тим не менш у норвезької економіки рентний характер, залежність від нафтогазового експорту. Він, наприклад, склав 50% всього товарного експорту, тоді як менш 15% експорту припадало на технологічний сектор. Нафтогазова промисловість є фундаментом всієї норвезької економіки. У 2002р. нафтогазовий