Монетні скарби як джерело вивчення грошового обігу Гетьманщини (1648 – 1764 рр.)

Перший розділ – “Історіографія, джерела та методологія дослідження” складається з двох підрозділів. У ньому висвітлено основні здобутки вітчизняної та закордонної історичної науки у галузі дослідження монетних скарбів Гетьманщини, аналізуються можливості монетних комплексів як історичного джерела для реконструкції грошового обігу та висвітлення фінансової політики Української козацької держави, розглядаються методики вивчення цього оригінального джерела. 

У підрозділі 1. 1. – “Стан наукової розробки теми” – проаналізовано основні здобутки вітчизняної нумізматики, внесок закордонних науковців у дослідження монетних скарбів Гетьманщини. Накопичення матеріалу та перші спроби опису монетних комплексів датуються другою половиною ХІХ ст. та пов’язані з іменами В. Антоновича, Є. Сіцінського, К. Страшкевича, В. Данилевича, М. Біляшівського та ін. Однак глибокий науковий аналіз монетних матеріалів, застосування оригінальних методик дослідження та систематизації скарбових комплексів знайшли своє місце у працях М. Слабченка, В. Шугаєвського, а пізніше – І. Крип’якевича, І. Спаського, М. Котляра, В. Рябцевича, В. Зварича. Це пов'язано із загальним станом нумізматики як допоміжної історичної науки, формування якої відбувається у першій половині ХХ ст. Саме М. Слабченко висунув свого часу гіпотезу про карбування Б. Хмельницьким, а згодом – П. Дорошенком власної монети, яка перебувала в грошовому обігу поряд з іноземними монетами до 1708 р., тобто до призначення гетьманом І. Скоропадського. Свою думку М. Слабченко підтверджував посиланнями на писемні джерела, оскільки жодного екземпляра таких монет не знайдено. Дослідивши монетні скарби XVII – XVIII ст, М. Котляр дійшов висновку, що фінансові процеси на українських теренах мали загальноєвропейський характер.

Новий етан розвитку вітчизняної нумізматики ознаменувався розвідками О. Бєлої, Г. Козубовського, Н. Стрижакової. Остання дослідниця дала детальну характеристику талерам та їхнім фракціям, що зберігаються у Національному історичному музеї України. Н. Стрижакова зробила детальний опис скарбів за областями, хронологією монетного складу, склала список талерів за хронологією та географічною ознакою й дійшла висновку, що склад монет на українських землях XVII – XVIII ст. був надзвичайно різноманітним: разом з монетами Речі Посполитої в обігу були монети прибалтійських володінь Швеції, Бранденбурзько-Прусської держави, Нідерландів, Священної Римської імперії з її численними світськими та духовними володіннями, Московського царства, Трансільванії, Франції, Данії, Італії. Автор наголошує на особливому авторитеті саме західноєвропейських (рідше польських) срібних талерів на українських землях.

Проте фундаментальної систематичної праці, яка б детально розглядала скарбові джерела та грошовий обіг за доби Гетьманщини немає. 

У підрозділі 1. 2. – “Складові джерельної бази дослідження: монетні скарби, музейні та приватні колекції. Методика вивчення, аналізу та систематизації скарбового матеріалу” – доведено, що монетні скарби є інформативним та достовірним історичним джерелом, яке потрібує подальшого вивчення та впровадження до наукового обігу.

Найважливішими складовими джерельної бази для вивчення грошового обігу доби Гетьманщини є монетні скарби, приватні колекції, музейні зібрання та писемні свідчення. Монетний скарб – це будь-який комплекс монет від кількох екземплярів до десятків тисяч, який у певний час закопаний у землю чи прихований якимось іншим способом. За звичай розрізняють скарби тривалого та короткочасного зберігання. Саме скарби останнього типу є найбільш цікавими для науки, бо вони є своєрідними “моментальними знімками” з грошового обігу певного історичного проміжку часу.

Процес нумізматичного дослідження багатогранний. Він включає в себе всебічне вивчення самих монет – їхньої ваги, розміру, металу, зображення, написів, територіальної та державної приналежності, техніки карбування, а також аналіз складу та топографії монетних скарбів.

В основу запропонованої дисертантом класифікації скарбового матеріалу покладено такі принципи: формально-типологічний, хронологічний, метрологічний, територіальний, державний, комплексний, порівняльний. Ці методики та підходи дозволяють глибоко та науково обґрунтувати особливості грошового обігу досліджуваного періоду.

Другий розділ – “Особливості грошового обігу в період становлення і розвитку Гетьманщини (друга половина XVII – початок XVIII ст.)” складається з трьох підрозділів, в яких висвітлено основні напрямки фінансової політики українських гетьманів, роль талера і його фракцій та російської монети в грошовому обігу Гетьманщини.

У підрозділі 2. 1. – “Загальна характеристика фінансової політики українських гетьманів” – аналізуються писемні джерела, що свідчать про намагання деяких українських гетьманів впровадити в обіг власну грошову одиницю та розгадаються погляди попередників щодо цієї проблеми.

Так, проблема карбування українських грошей за часів гетьманування Б. Хмельницького залишається досі дискусійною, оскільки в жодному з 494-х скарбів та окремих знахідок монет, виявлених і досліджених науковцями за останні два століття, не знайдено монети Б. Хмельницького. Але існують документи та свідчення сучасників гетьмана про заснування в Чигирині монетного двору та карбування у 1649 – 1653 рр. українських монет. Можливо, Б. Хмельницький здійснював такі спроби, заснувавши в Чигирині монетний двір, виготовивши ескізи монет, штемпелі та навіть пробні зразки, однак згодом відмовився від своєї ідеї в силу певних внутрішніх та зовнішніх причин. 

Гетьман П. Дорошенко карбував монети у Волощині та в с. Лисянці на Черкащині. Волоські гроші емітували турецькі і татарські монети, а вітчизняні – польські чехи, шеляги та шостаки з польським гербом – орлом та іменем короля Яна ІІ Казимира. Однак, це не була національна валюта, а скоріше – сурогатні гроші. 

За часів гетьманування І. Самойловича розпочалося карбування монети – чехів, що отримали за місцем їх виготовлення назву “сєвські”. Їхнє впровадження пояснювалося