Монетні скарби як джерело вивчення грошового обігу Гетьманщини (1648 – 1764 рр.)

– у процентному відношенні провідне місце в скарбах Гетьманщини середини та другої половини ХVІІІ ст. посідають мідні п’ятикопієчні монети часів Єлизавети Петрівни та Катерини ІІ;

– дуже чітко виражений монометалізм скарбів, як правило, срібні та золоті монети не змішуються із мідними.

Додатки у дисертаційній роботі відіграють надзвичайно важливу роль, оскільки є своєрідною упорядкованою джерельною базою, на яку постійно посилається автор. Вони містять описи монетних скарбів, їх систематизацію за місцем знахідки, географією та хронологією карбування монет, номіналами тощо. 

Використаний джерельний матеріал репрезентовано також у вигляді діаграм, таблиць, карт, фотографій.

В результаті здійсненого дослідження дисертант дійшов висновків, які узагальнюють авторські підходи, інтерпретації, тлумачення та припущення:

1. У вітчизняній історіографії не існує спеціальних праць, у яких би розглядалися скарби як історичне джерело. Багато писемних та скарбових матеріалів ще й сьогодні залишаються поза увагою дослідників. Монети та скарбові комплекси більшості музеїв України майже зовсім не досліджено детально, оскільки бракує кваліфікованих фахівців з нумізматики та необхідної літератури для ідентифікації знахідок.

2. Намагання українських гетьманів карбувати власну монету не привели до бажаних результатів і не увінчалися успіхом, про що свідчить відсутність монет у матеріалах скарбів. Спроби російських царів якнайшвидше поширити свої срібні і особливо нові мідні монети на українські землі також були марними. Скарбовий матеріал (357 комплексів) доби Гетьманщини другої половини ХVІІ ст. засвідчує панівну роль на грошовому ринку української держави традиційної західноєвропейської золотої, срібної та мідної (переважно польської) монети. Разом з тим, присутність у 52-х скарбах, переважно Лівобережжя, російських срібних копійок, денг, єфимків 1655 – 1659 рр., рідше мідних копійок і полтин царя Олексія Михайловича засвідчує поступове їхнє проникнення на український ринок після підписання союзного договору. 

3. Матеріали десятків скарбів демонструють збільшення припливу до грошового обігу Гетьманщини у 50-х рр. ХVІІ ст. великої кількості низькопробних дрібних польських, прибалтійських, бранденбурзьких, прусських та сілезьких монет, що було наслідком економічної кризи в Речі Посполитій та багатьох інших країнах Європи. Ця криза була викликана 30-річною Лівонською війною (1618 – 1648) та Українською козацькою революцією.

4. Наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. в Гетьманщині виникла криза грошового господарства. Її ознаками були повне стертя традиційної західноєвропейської монети в процесі багаторічного вжитку (через зменшення припливу нових монет на український ринок, насамперед Лівобережжя); політичний та економічний тиск на гетьманський уряд та населення з боку Петра І, особливо з початком Північної війни у 1700 р., намагання російського уряду насадити в Україні російську монету та позбавити привілеїв українських і грецьких купців, привели до занепаду сільського господарства, міст, торгівлі та традиційних для Гетьманщини джерел поповнення скарбу, збільшення випадків відкладання грошей у скарби через низьку купівельну спроможність населення, дефіцит необхідних товарів та складну політичну ситуацію в Україні. У результаті проведення грошової реформи у 1698 – 1718 рр. Петром І поступово в другій – третій чвертях ХVІІІ ст., як свідчать 137 скарбів Гетьманщини даного періоду, західноєвропейська монета майже повністю витісняється срібним російським рублем та його фракціями. 

5. Аналіз 357-и скарбів другої половини ХVІІ ст. дає підстави твердити, що монети Речі Посполитої були головним, але не єдиним платіжним засобом у Гетьманщині. Крім ортів, тимфів, шостаків, трояків, півтораків та шелягів Речі Посполитої, використовувалися драйпелькери та шеляги прибалтійських володінь Швеції, а також драйпелькери, гроші, шеляги (рідше талери, орти та шостаки) Бранденбурзько-Пусської держави. У кожному четвертому скарбі досліджуваного періоду зустрічаються ріксдаальдери, левендаальдери Голландської республіки, альбертусталери та патагони Іспанських Нідерландів, рейхсталери Священної Римської імперії, Пруссії, Швейцарії, марки Данії та Франції. Також в скарбах у невеликій кількості присутні західноєвропейські флорини, 1/2 та 1/4 талера. Ще понад півстоліття, до повної ліквідації автономії Гетьманщини Катериною ІІ, на грошовому ринку української держави траплялися європейські монети талерного та дукатового типів. 

6. Починаючи з другої половини XVII – першої чверті XVIII ст. на українському ринку зростає кількість російських срібних та мідних монет. Це стало наслідком наступу російської влади на права Гетьманщини та поступового втягнення її економіки до російського ринку. Джерела засвідчують, про цілковите домінування на грошовому ринку української держави у першій – третій чвертях XVIII ст. російської рублевої системи. Однак разом з тим у грошовому обігу все ж продовжують зустрічатися західноєвропейські монети – чехи, шаги, шостаки, тимфи, чвертки (1/4 талера), талери та червоні золоті. У другій половині ХVІІІ ст. монетний обіг та лічба монет на Лівобережній Україні поступово зливаються з російськими, а російська десятизначна система, яка базувалася на срібному рублі, до кінця століття виживає західноєвропейські талери та його фракції з українського ринку.

7. Аналіз скарбів, визначення державної приналежності монет, епохи їх карбування, питома частка тих чи інших монет дозволяють фахівцям реконструювати товарно-грошові відносини країни у визначений час, простежити підходи влади до монетарної політики, рівень її успішного політичного, економічного і соціального розвитку. Навіть фальшування монет, частіше здійснене на державному рівні, дає підстави для усвідомлення процесів, що відбувалися не тільки в грошовому господарстві країни, а й загалом в економіці. Тому ми можемо стверджувати, що інформативність монетних скарбів надзвичайно висока.