Моніторинг ліній, як складових порід у свинарстві

Подані результати аналізу розподілу кнурів за лініями 11 наявних порід свиней в Україні, крім великої чорної та установлені ареали розповсюдження відповідної породи. В усіх областях країни розміщені племінні господарства по розведенню свиней великої білої породи і ландрас. Одиничні господарства утримують свиней порід українська степова ряба і українська степова біла, уельс, дюрок, пʼєтрен. Найбільша кількість ліній та кнурів зосереджена у великій білій породі і ландрас при значних порушеннях ведення племінного обліку, які полягають у неправильних записах кличок тварин, наявності в одній породі ліній іншої, мінімальному складі ліній тощо. Контрольованою можна вважати ситуацію щодо генеалогічної структури у вітчизняних породах свиней, селекція в яких координується науковими установами. Проте і у вітчизняних породах свиней відбувається скорочення значної частини ліній чи особин у них, що негативно впливає на збереження популяції. Відмічено збільшення кількості тварин зарубіжної селекції у найбільш численних породах свиней України, які швидкими темпами витісняють вітчизняний генофонд. Як альтернатива стабілізації стану племінного свинарства України може бути створення єдиного загальнодержавного інформаційно-селекційного центру у свинарстві; установлення обмеженої кількості селекційно-гібридних центрів, які за власними програмами, чи у співдружності з визнаними міжнародними компаніями, будуть займатися  створенням спеціалізованих генотипів на гібридній основі; скорочення  кількості племінних господарств по розведенню свиней великої білої породи й ландрас;   переведення суб’єктів племінної справи у свинарстві, які розводять не численні породи, в категорію генофондних стад чи заказників.

Ключові слова: свинарство, генеалогічна структура, розведення за лініями, чисельність кнурів, племінний облік.

 

Постановка проблеми. Поліпшення господарськи корисних ознак свиней на сучасному етапі розвитку галузі, який характеризується значною інтенсифікацією усіх технологічних ланок, неможливий без добре налагодженої селекційно-племінної роботи в стадах, як однієї із основних складових процесу виробництва. Остання ґрунтується на застосуванні сучасних методів оцінки тварин, ефективних принципах добору, підбору та використанні різних методів розведення, які обумовлюють спрямовану зміну спадковості особин. Використання розведення за лініями, як методу чистопородного розведення, завдячується роботам О. Орлова та В. Шишкіна, які вперше розробили і впровадили систему розведення за лініями на прикладі ними створених орловської та орловсько–ростопчинської порід коней. Саме поняття «лінія» та «розведення за лініями» було запропоновано Шапоружем у 1909 році. При цьому під методом «розведення за лініями» розуміли використання помірного інбридингу для повторення у потомстві особливо цінних ознак родоначальника. З часом питання розведення за лініями розширилося теоретичними й практичними розробками, але із залученням все більшої кількості методів та засобів воно і наразі залишається предметом сумнівів та дискусій науковців. Дискусійними вважаються питання числа заводських ліній в породі, кількості плідників в лініях, тривалості підтримання у поколіннях подібності з родоначальником лінії та взагалі доцільністі використання даного методу розведення [1,3,7,8].

З урахуванням дискусійності даного питання, актуальним є моніторинг ліній  сучасних порід свиней в племінних господарствах України,   оскільки він дає змогу  не лише мати загальне уявлення про генеалогічну структуру порід, але й визначитися з подальшою селекційною роботою в стадах та породах.  

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання проблеми. Порода є основною одиницею систематики сільськогосподарських тварин й складається з породної групи, типу, лінії, родини та окремої тварини. Класики зоотехнії вважали, що в породі повинно бути кілька тисяч схожих за якістю особин, серед яких достатня кількість таких, що характеризують напрям продуктивності, за яким буде удосконалюватися порода. 

Відомо, що основою розведення будь-якої породи тварин вважається розведення за лініями. Такий засіб забезпечує можливість зберігати відносно високий рівень подібності потомства з видатним предком. Розрізняють генеалогічні лінії, які пов’язані лише кличкою та спільним походженням,   і заводські лінії, які є продуктом добору із лінії генеалогічної, що мають високу племінну цінність. Тварин однієї генеалогічної лінії здебільшого розводять в багатьох господарствах, в різних умовах й  нараховують сотні  особин, які  мають віддалену подібність між собою. У переважній більшості такі генеалогічні лінії потрібні лише для систематики породи. Найбільш чітко  розбіжність між заводськими і генеалогічними лініями простежується у старих породах, що мають широке розповсюдження. У свинарстві України до таких порід можна віднести велику білу породу, розведенням якої займається значна кількість племінних господарств. 

Вперше інвентаризацію генеалогічної структури великої білої породи свиней   у 1920-1930 роках  провів М.М. Завадовський. Аналіз  2446 кнурів, які належали 48 племінним заводам Англії, дав змогу розділити тварин в залежності від походження, типу і продуктивності  на 4 роди, кожен рід розділявся на лінії, а лінії на групи, що в кінцевому результаті сприяло розробці систематики породи [6]. М.І. Матієць, аналізуючи розведення за лініями, розробив схему виведення і удосконалення ліній в миргородській породі, в основі якої –  розподіл  споріднених груп на 4 категорії у залежності від якості тварин [9].  На протязі багатьох років зусилля науковців були спрямовані на створення внутріпородних типів та ліній у великій білій породі, які відрізнялися за рядом ознак  [2].  І хоча метод розведення за лініями залишається одним із основних при створенні порід чи типів у свинарстві, а також збереженні генофонду тварин в нашій країні, він дедалі більше втрачає своє теоретичне і практичне значення.

Вимогами щодо апробації породи у свинарстві, як нового селекційного досягнення,  передбачена наявність 6 заводських ліній з 12 гілками в кожній. Проте класики зоотехнічної науки, обґрунтовуючи кількість ліній в породі можливістю  запобігання